ЕКСПРЕС-ІНФОРМАЦІЯ

Правила поведінки на льоду

Відомо, що біду набагато легше попередити, аніж ліквідовувати її наслідки. Тому проведення широкомасштабної роз’яснювальної роботи з населенням аби запобігти надзвичайним подіям на воді, як взимку так і влітку є другим пріоритетним напрямком. Постійною практикою є профілактичні рейди на залізничних та автостанціях, у електропотягах, якими користуються поціновувачі зимової риболовлі, прямуючи до найпопулярніших місць вилову риби в області, бесіди з рибалками безпосередньо в акваторії Каховського водосховища та інших водоймах регіону під час вилову риби, постійні заклики до громадян через засоби масової інформації.

Аби убезпечити населення, особливо дітей, від трагедій на воді рятувальники проводять Дні безпеки у навчальних закладах, профілактичні рейди з населенням у всіх районах області; під час проведення районних та загальнообласних заходів функціонує консультаційний пункт ДСНС, у якому фахівці застерігають громадян від необачної поведінки під час перебування на зимових водоймах. На жаль, вплинути на факти загибелі людей на водних об’єктах та їхній персональний вибір купатися у заборонених місцях ми не в змозі, проте зробити все можливе аби попередити людей та навчити їх правильно діяти – у нашій компетенції.

1. Безпечним вважається лід: для одного пішоходу - лід зеленуватого відтінку, товщиною не менше 7 сантиметрів; для обладнання ковзанки - не менше 10-12 сантиметрів (масове катання - 25 сантиметрів); масова переправа пішки може бути організована при товщині льоду не менше, ніж 15 сантиметрів.

Пам’ятайте, перш ніж ступати на лід, потрібно переконатися у його достатній товщині. У різних місцях річок, озер товщина льодового покрову може бути різною. У гирлах річок та приток міцність льоду послаблена течією;

2. Знайдіть для початку стежку або сліди на льоду. Якщо їх немає, позначте з берега маршрут свого руху.

Перед переходом водойми льодом необхідно спочатку (якщо можливо) знайти стежку або сліди на льоду; якщо їх немає, то необхідно, ще перебуваючи на березі, визначити маршрут свого руху.

Необхідно подивитися заздалегідь, чи немає на маршруті руху підозрілих місць. При цьому слід враховувати:

• лід може бути неміцним біля стоку води (наприклад із ферми або заводу);

• поблизу кущів, очерету, під кучугурами, у місцях, де водорості вмерзли в лід, він може бути тонким або крихким;

• під час руху необхідно оминати ділянки, покриті товстим шаром снігу, оскільки під снігом лід завжди тонший;

• у місцях, де б’ють джерела, де швидка течія або струмок впадає в річку, лід завжди тонкий;

• необхідно обережно спускатися з берега: лід може нещільно прилягати до суші, можливі тріщини, під льодом може бути повітря;

• необхідно взяти з собою палицю, для того щоб перевіряти міцність льоду. Якщо після першого удару палицею з’являється вода — лід пробивається, тому необхідно негайно повертатися на те місце, звідки ви починали рухатись. Причому перші кроки необхідно робити, не відриваючи ступні ніг від льоду;

• міцність льоду ударом ноги перевіряти ні в якому разі не можна;

• якщо ви на лижах, то необхідно з’ясувати, чи є вже прокладена лижня. Якщо немає і необхідно її прокласти, кріплення лиж відстебніть, палиці тримайте в руках, але не накидайте петлі на кисті рук.

Якщо маєте рюкзак, то його необхідно повісити лише на одне плече, а краще волочити за собою на мотузці на відстані 2—3 метри. Якщо перехід здійснює група, відстань між лижниками (і так само пішоходами) повинна бути не меншою, ніж 5 метрів.

Якщо лід почав тріщати і на ньому з’явилися характерні тріщини, необхідно негайно повертатися до берега, при цьому ні в якому разі не можна бігти, слід відходити повільно, не відриваючи ступні ніг від льоду.

3.Візьміть з собою палицю для того, щоб перевіряти міцність льоду. Якщо після першого удару палицею на ньому з'являється вода, лід пробивається, негайно повертайтеся на те місце, звідки ви прийшли. Причому перші кроки треба робити, не відриваючи підошви від льоду.

4.Ні в якому разі не перевіряйте міцність льоду ударом ноги. Інакше вам доведеться з'ясовувати, наскільки добре ви запам'ятали і засвоїли цю пораду.

5.Пошукайте, чи немає вже прокладеної лижні, якщо ви на лижах. Якщо немає і вам треба її прокладати, кріплення лиж відстебніть (щоб, у крайньому випадку, швидко від них позбутися), палиці тримайте в руках, але петлі лижних палиць не накидайте на кисті рук. Рюкзак повісьте лише на одне плече, а краще волочіть на мотузці на 2-3 метра позаду. Якщо ви йдете групою, відстань між лижниками (та й пішоходами) не скорочуйте менше, ніж на 5 метрів.

6.Пробийте лунки по різні боки переправи, щоб виміряти товщину льоду, (рекомендується відстань між ними п'ять метрів) і проміряйте їх. Майте на увазі, що лід складається з двох прошарків - верхнього (каламутного) і нижнього (прозорого і міцного). Виміряти точну товщину, можна лише знявши спочатку верхній (каламутний) прошарок від снігового, зовсім уже неміцного льоду.

7.Катайтеся на ковзанах лише у перевірених та обладнаних місцях.

Якщо лід почав тріщати та з'явилися характерні тріщини - негайно повертайтеся. Не біжіть, а відходьте повільно, не відриваючи ступні ніг від льоду.

8.Твердо засвойте, що зимова підлідна ловля риби потребує особливо суворого дотримання правил поводження, це диктує багаторічний досвід не самих щасливих рибалок:

-не пробивайте поруч багато лунок;

-не збирайтеся великими групами на одному місці;

-не пробивайте лунки на переправах;

-не ловіть рибу поблизу вимоїн та занадто далеко від берега, яке б клювання там не було;

-завжди майте під рукою міцну мотузку 12-15 метрів;

-тримайте поруч з лункою дошку або велику гілку.

9. Забороняється збиратися на льоду великими групами в одному місці.

10. Забороняється виходити на лід за таких умов:

- якщо поруч теплі потоки води, в місці з’єднання річок, у місці виходу стічних і промислових вод;

- у випадку швидкої течії річки у цьому місці;

- за наявності вмерзлих у лід дошок, палок та інших предметів;

- у випадку різного забарвлення льоду;

- під час весняного розтавання снігу та льоду, а також сильного перепаду температури під час потепління.


Якщо ви провалилися на льоду річки або озера

Широко розкиньте руки по крайкам льодового пролому та утримуйтеся від занурення з головою.

Намагайтеся не обламувати крайку льоду, без різких рухів вибирайтеся на лід, наповзаючи грудьми і по черзі витягаючи на поверхню ноги. Головне - пристосовувати своє тіло для того, щоб воно займало найбільшу площу опори.

Вибравшись із льодового пролому, відкотіться, а потім повзіть в той бік, звідки ви прийшли і де міцність льоду, таким чином, перевірена. Незважаючи на те, що вогкість і холод штовхають вас побігти і зігрітися, будьте обережні до самого берега, а там не зупиняйтеся, поки не опинитеся в теплі.

Якщо на ваших очах на льоду провалилася людина, негайно сповістіть, що йдете на допомогу. Підкладіть під себе лижі, дошку, фанеру (це збільшить площу опори) і повзіть на них. Наближайтесь до ополонки тільки повзком, широко розкидаючи при цьому руки. До самого краю ополонки не підповзайте, інакше у воді опиняться вже двоє. Ремені, шарфи, дошка, жердина, санки або лижі допоможуть врятувати людину. Кидати пов'язані ремені, шарфи або дошки треба за 3-4 метра.

Якщо ви не один, тоді узявши один одного за ноги, лягайте на лід ланцюжком і рухайтеся до пролому. Дійте рішуче і швидко - постраждалий швидко мерзне в крижаній воді, мокрий одяг тягне його донизу.

Подавши постраждалому підручний засіб порятунку, витягайте його на лід і повзіть з небезпечної зони. Потім укрийте його від вітру і якнайшвидше доставте в тепле місце, розітріть, переодягніть в сухий одяг і напоїть чаєм.


Попередження про правила безпеки водіям під час негоди

         З 5 лютого 2020 року внаслідок активної дії циклону на території Запорізької області погіршилися погодні умови, а саме: спостерігалися інтенсивні опади у вигляді дощу та снігу, пориву вітру до 25 м/с, ожеледиця на дорогах. З 5 по 9 лютого рятувальники здійснили 75 виїздів, врятувавши 223 людини, вивільнивши 62 вантажних та 50 легкових автомобілів, з них 8 авто Швидкої медичної допомоги.

         Для того, щоб мінімізувати кількість надзвичайних подій, що пов’язані з негодою ГУ ДСНС України у Запорізькій області спільно із Управлінням патрульної поліції Запорізької області звертається до водіїв та пасажирів з проханням в дні несприятливих погодних умов утримуватись від поїздок на великі відстані власним автотранспортом та автобусним сполученням. Водіям рекомендуємо укомплектувати транспортний засіб сніговою лопатою, тросом, достатнім запасом пального та мати при собі термос із гарячим чаєм, заряджений мобільний телефон, теплі речі, ковдру для можливості зігрітися у разі виникнення надзвичайної ситуації.

         За таких погодних умов правоохоронці радять водіям бути особливо уважними, під час руху неухильно дотримуватися вимог Правил дорожнього руху. Не забувайте про паски безпеки, дотримуйтесь безпечної швидкості та дистанції, правил паркування (аби не заважати роботі снігоприбиральної техніки). Не ризикуйте своїм життям, виїжджаючи на зимову дорогу в непідготовленому автомобілі.

         До уваги водіїв вантажівок! При виборі маршруту руху пріоритет бажано надавати найбільш проїзним трасам обласного значення. Заздалегідь скоригуйте маршрути свого руху та будьте готові перечекати негоду на спеціально відведених для цього майданчиках. Шановні водії, будьте уважними та обережними на дорогах, особливо під час несприятливих погодних умов!

         В період сильних снігопадів звертаємося до громадян з проханням прибрати власний транспорт з вулиць, не перешкоджати руху пожежного та аварійно-рятувального автотранспорту, не перекривати проїжджі частини доріг, під'їзди до будинків, пожежних гідрантів та водоймищ.


Не наражайте себе на небезпеку! Не допустіть трагедії в ваших родинах!

Рекомендації для батьків!

Відомо, що людина може нескінченно дивитися на вогонь. Але, для того, щоб вогонь завжди залишався другом і ніколи не став вашим ворогом, треба пам’ятати й про величезну небезпеку, яку несе в собі вогняна стихія. Особливу увагу цьому питанню повинні приділяти батьки під час виховання дітей.

Нещастя стається саме тоді, коли діти залишаються напризволяще, а небезпека чатує на кожному кроці: вдома – коли працюють електропобутові прилади та є вільний доступ до сірників та запальничок, вибухонебезпечних предметів, хімічних речовин; на вулиці - в умовах стрімкого потоку транспорту; під час відпочинку: у лісі, горах, біля водоймищ. Діти стають заручниками обставин, а їх легковажне ставлення до вогню, води, порушення елементарних правил безпеки нерідко стають першопричинами сумних та трагічних наслідків.

Головне управління ДСНС України у Запорізькій області дуже занепокоєне станом загибелі дітей. Отже, звертаємось до батьків: Не допускайте трагедії в вашій родині! Розповідайте своїм дітям про небезпеку гри з вогнем, навчайте їх правил безпеки життєдіяльності. Особливо у зимовий період пильнуйте за дитиною біля водних об’єктів. Не залишайте дітей без нагляду, дбайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей. Навчайте дітей навичкам культури поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з вогнем, водою, газо - та електроприладами, різного виду небезпечними речовинами та предметами.









22 січня - День соборності України


22 січня у день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, наша держава відзначає День соборності. В українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць. В 2020 році українці святкують 101-у річницю об’єднання України.

Історія свята. Виникнення ідеї соборності. 

Поняття соборності є нематеріальним та достатньо ефемерним, але ми все ж спробуємо пояснити, що це таке, і чому є надважливим для нашої держави.

Соборність втілює у собі безапеляційну необхідність територіальної єдності та об’єднує ідеї неподільності і незалежності української землі. Соборність як державотворницька ідея та патріотичне переконання почала формуватися після об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві. Саме цю ідею мали за вектор українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик. Особливо гостро питання соборності та неподільності постало у XVIII — початку XX століття, коли тогочасна Україна була поділена між Польщею, Московією, Румунією та Австро-Угорщиною.

Українські філософи та мислителі розвивали ідею територіальної єдності, що у майбутньому – аж до ХХІ сторіччя було основоположним принципом та наріжним каменем у боротьбі за національні інтереси України.

Акт злуки і соборність

Після прийняття Третього Універсалу Української Центральної Ради – головного органу управління (7 листопада 1917 року) – було проголошено Українську Народну Республіку, що об’єднувала дев’ять українських губерній. А за рік після цього – у 1918 році – в Австро-Угорській імперії перемогла революція і утворилися незалежні держави: Чехословацька Республіка, Австрійська Республіка та Угорщина. Тим часом у Львові за ініціативи членів партій Західної України було створено Українську Національну Раду, а за кілька днів – офіційно проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки.

Універсал Директорії УНР про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. 22 січня 1919 р. ЦДАВО України, ф. 1429, оп. 1, спр. 5, арк. 5.

Одразу після цього УНР та ЗУНР почали обговорення, як, мовляв, можна якнайкраще втілити в Україні ідею соборності. Уряд ЗУНР (Директорія) мав на меті об’єднатися з Наддніпрянською Україною, аби мати силу для боротьби проти територіальних зазіхань Польщі на українські землі.

Однак голова УНР (Східна Галичина) Євген Петрушевич не поспішав погоджуватися на об'єднання з гетьманською Україною і прогнозував, що це загрожує УНР входженням до складу Росії.

Проголошення Першого Універсалу Української Центральної Ради до народу України після молебню на Софійській площі. Читає Микола Ковалевський, ліворуч – голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Київ, 25 (12) червня 1917 р. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-31003 

Зрештою, 1 грудня 1918 року у місті Фастів було укладено Передвступний договір, у якому йшлося про "злуку обох українських держав (УНР та ЗУНР) в одну державну одиницю" задля створення єдиної держави. За кілька днів було схвалено закон про об'єднання ЗУНР з Наддніпрянською Українською Народною Республікою у Народну Республіку. 21 січня 1919 року у місті Хуст Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття.

А 22 січня 1919 року о 12:00 був підписаний Акт Злуки, що і стало державним святом, на честь якого Київ прикрасили гербами та синьо-жовтими прапорами, а у церквах відправили богослужіння. Урочисте проголошення злуки пройшло на Софійській площі біля спеціально зведеної тріумфальної арки.

                                                                             Фото з відкритих джерел. День Злуки у Львові

Цікаво, що цю дату обрали неспроста. Саме цього дня 1918 року було прийнято Четвертий Універсал Української Центральної Ради, що проголошував абсолютну незалежність УНР. Універсал про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну стверджував з'єднання в соборну Українську державу двох "уламків" територій, що залишилися після руйнування Російської і Австро-Угорської імперій.

Незважаючи на підписання доленосного документу, Україна все ж не змогла тоді стати по-справжньому незалежною. Західні регіони України: Галичина, Холмщина, Підляшшя та Західна Волинь, відповідно до Варшавського договору, були передані Польщі, а Чехословаччина приєднала до себе Карпати. Тож у Першу Світові війну Україна вступала знову роздробленою. Наступне возз'єднання українських земель стало можливим у 1939 році – вже у складі Радянського союзу та напередодні Другої Світової війни. Однак і це врешті-решт обернулося для України роз’єднанням. Але 22 січня 1939 року вперше за останні 20 років українці відзначили День Соборності на офіційному рівні – у місті Хуст.

Як День соборності святкують в Україні зараз

Незважаючи на 100-літню історію Дня Соборності, офіційно в Україні цей день став святом лише у 1999 році.

У відповідному Указі Президента України, виданому 21 січня 1999 року, йдеться про встановлення свята соборності в Україні "…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…".

Цікаво, що вже у сучасній Україні відзначання свята соборності на офіційному рівні було призупинено на кілька років. Це сталося у 2011 році, відповідно до указу тодішнього президента Віктора Януковича, а замість цього було встановлено свято під назвою "День Соборності та Свободи України". Проте у 2014 році п’ятий президент України Петро Порошенко повернув свято Дня соборності.

"Живі ланцюги"

На честь Дня Соборності українці почали створювати "живі ланцюги" між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом, як символ незламності волі та єдності західних українців. Перший ланцюг було організовано 21 січня 1990 року. Тоді учасниками акції стали від половини до трьох мільйонів українців в Івано-Франківську, Стрию, Львові, Тернополі, Рівному, Житомирі та Києві. 

Живий ланцюг людей на вулицях Києва з нагоди святкування історичного Акту Соборності України 21 січня 1990 р. 

Також локальні "живі ланцюги" проходили у 2008 - 2011 рр. безпосередньо у Києві та Львові.

фото з відкритих джерел"Живий ланцюг" у Києві, 2017 рік.

Останнім часом цю чудову традицію почали підтримувати все більше міст України. Так і в Мелітополі другий рік поспіль проходить молодіжна акція «Ланцюг єднання», в якій приймають участь студенти нашого міста. 

Акт Злуки двох частин України свого часу став втіленням нестримного прагненням до возз'єднання. І сьогодні, після стількох років, День Соборності України не втратив свою цінність для українців.  Щорічне відзначення цього свята  підкреслює прагнення народу України до суспільної консолідації, ідеалів свободи, демократії та національної єдності. 




Правила безпеки життєдіяльності 

під час відзначення свята Водохреща


         Наближається одне з найбільших релігійних свят - Водохреща ГосподнєЗа традицією 19 січня проходять урочисті релігійні заходи, в яких бере участь велика кількість людей. У день святкування, віруючі збираються в храмах, використовуючи у приміщеннях відкритий вогонь, цей факт робить свято потенційно небезпечним з точки зору пожежної безпеки. Також громадяни відвідують річки, озера та інші водоймища. Люди не лише набирають воду в ємності, але й купаються в ополонці. Головну загрозу під час Водохреща становить велика кількість людей яка збирається на святкування. 

         Рятувальники попереджають жителів області: нехтування правилами поведінки на річках, озерах та інших водних об’єктах у зимовий час може призвести до небажаних наслідків. 

Щиро запрошуємо до співпраці, яка є необхідною для підвищення рівня обізнаності людей щодо правил безпеки життєдіяльності. Лише разом ми зробимо життя безпечним! 


Звернення до громадян напередодні свята Водохреща

Шановні громадяни!

Напередодні свята Водохреща рятувальники ДСНС звертають увагу громадян на можливі небажані наслідки для здоров’я та закликають утриматися від купання на несанкціонованих пляжах, особливо там де не перевірене дно. Рекомендуємо проводити ритуал Водохреща під пильним наглядом медичних працівників! Ні в якому разі не купайтеся в стані алкогольного сп'яніння! Намагайтесь уникнути переохолодження! Бережіть своє здоров’я та життя!

Проявляйте особливу пильність та обережність при використанні свічок - тримаючи свічку в руках, слідкуйте за тим, щоб вогонь не потрапив на власні або чужі речі, які можуть миттєво спалахнути. Не залишати без нагляду церковні атрибути (лампадки та запалені свічки) після служби, які забираються додому. 


Пам’ятайте, не припустимим є купання в необладнаних для цього місцях та з неперевіреним дном. Не можна розпочинати Хрещенські забави без представників служб порятунку і медичних працівників та купання дітей без нагляду батьків чи дорослих. Не можна пірнати у воду безпосередньо з льоду. При груповому купанні, кількість людей, що знаходиться у воді, не повинна перевищувати трьох осіб.

У жодному разі не пірнайте у воду – заходьте в ополонку повільно й обережно. Уникайте великого скупчення людей біля купелі. Пам’ятайте, що глядачі не повинні виходити на кригу, а бажаючим зануритися слід по черзі обережно підходити до ополонки.

У свята багато хто має звичку вживати алкогольні напої, тим більше, серед необізнаних громадян побутує думка, що алкоголь має властивість зігрівати не тільки душу, а й тіло. Та саме у стані алкогольного сп’яніння збільшується вірогідність стати жертвою власної необачності. А для того, щоб не спровокувати проломлення льоду, не можна під'їжджати до купелі на автотранспорті.

Перед тим, як прийняти рішення зануритися в крижану воду, обов’язково треба проконсультуватися з лікарем щодо стану власного здоров’я. І якщо він виявить протипоказання, то краще утриматися від традиційних купань. 

Також необхідно, щоб біля місця, де буде проводитися обряд, знаходився намет для обігріву та переодягання громадян, що вийшли з води, а також можна організувати роздачу гарячих напоїв. 

Також усім відвідувачам хрещенській купелі необхідно знати: в ополонці необхідно бути всього кілька секунд – зазвичай не більше трьох, – потім потрібно перевдягнутися у теплий одяг і піти в тепле приміщення або автомобіль, де відразу випити гарячого чаю з медом. 

Якщо ви виявили у себе наступні ознаки:

  • озноб;
  • тремтіння;
  • блідість;
  • а згодом і посиніння шкіри, губ;
  • біль у пальцях рук та ніг, можете сміливо констатувати: переохолодження!

При легкому переохолодженні достатньо тепло вдягнутися, випити гарячий солодкий чай або каву, щоб зігрітися.

Але, якщо переохолодження тривало досить довго, воно може розвитися в обмороження, тобто пошкодження тканин у результаті дії низьких температур.

Обмороження може виникнути не тільки при сильному морозі, а й при достатньо теплій зимовій погоді. Його розвитку сприяє вологе повітря та вітер. Причиною обмороження можуть стати мокре та тісне взуття; тривале перебування у нерухомому стані на вітрі, в снігу; хвороби, алкогольне отруєння. Також обмороження може виникнути, якщо на морозі торкатися до металу голими руками.

До обмороження більш схильні пальці, кисті, стопи, вуха та ніс. При першому ступені обмороження шкіра блідніє, знижується чутливість уражених ділянок, а після зігрівання спостерігається почервоніння та набряк.

При другому ступені ураження шкіра набуває синьо-багрового відтінку і на її поверхні з’являються пухирі з прозорою рідиною. При цьому людину знобить, підвищується температура тіла. Третя й четверта стадії супроводжуються відмиранням тканини, ризиком розвитку гангрени.

Якщо побіліли щоки, ніс, вуха, достатньо розтерти їх чистою рукою до почервоніння і появи поколювання. Не можна розтирати обморожене місце снігом, тому що сніг не зігріває, а ще більше прохолоджує та ушкоджує шкіру. Ні в якому разі не можна поливати обморожені ділянки гарячою водою! Якщо з’явилося напухання відмороженого місця або пухирі, то не можна робити розтирання. Потрібно покласти на відморожене місце пов’язку з товстим прошарком вати та доставити постраждалого до лікарні. Людину з будь-яким видом відмороження необхідно помістити в тепле приміщення і дати йому гарячий чай або каву.

Нехай зимові свята залишать по собі лише світлі та теплі спогади! Рятувальники бажають веселої та безпечної зимової забави!


Якщо ви провалилися на льоду річки або озера

Широко розкиньте руки по крайкам льодового пролому та утримуйтеся від занурення з головою. 

Намагайтеся не обламувати крайку льоду, без різких рухів вибирайтеся на лід, наповзаючи грудьми і по черзі витягаючи на поверхню ноги. Головне - пристосовувати своє тіло для того, щоб воно займало найбільшу площу опори.

Вибравшись із льодового пролому, відкотіться, а потім повзіть в той бік, звідки ви прийшли і де міцність льоду, таким чином, перевірена. Незважаючи на те, що вогкість і холод штовхають вас побігти і зігрітися, будьте обережні до самого берега, а там не зупиняйтеся, поки не опинитеся в теплі.

Якщо на ваших очах на льоду провалилася людина, негайно сповістіть, що йдете на допомогу. Підкладіть під себе лижі, дошку, фанеру (це збільшить площу опори) і повзіть на них. Наближайтесь до ополонки тільки повзком, широко розкидаючи при цьому руки. До самого краю ополонки не підповзайте, інакше у воді опиняться вже двоє. Ремені, шарфи, дошка, жердина, санки або лижі допоможуть врятувати людину. Кидати пов'язані ремені, шарфи або дошки треба за 3-4 метра.

Якщо ви не один, тоді узявши один одного за ноги, лягайте на лід ланцюжком і рухайтеся до пролому. Дійте рішуче і швидко - постраждалий швидко мерзне в крижаній воді, мокрий одяг тягне його донизу.

Подавши постраждалому підручний засіб порятунку, витягайте його на лід і повзіть з небезпечної зони. Потім укрийте його від вітру і якнайшвидше доставте в тепле місце, розітріть, переодягніть в сухий одяг і напоїть чаєм.


Шановні настоятелі церков та храмів!

          Утримуйте у належному протипожежному стані приміщення та будівлі, забезпечуйте виконання елементарних заходів попередження виникнення пожеж та надзвичайних ситуацій під час проведення служб у свята. Звертаємо Вашу увагу на забезпеченість первинними засобами пожежогасіння у місцях проведення масових заходів (вогнегасниками, відрами з водою та піском), проведення додаткових інструктажів з питань пожежної безпеки з відповідальними працівниками. Особливу увагу слід приділити стану електрогосподарства, системам опалення, а також місцям встановлення свічок.

          Звертаємо Вашу увагу на стан шляхів евакуації та евакуаційних виходів з приміщень та будівель: під час проведення заходів у приміщеннях не допускати їх захаращення та утримувати вільними і відчиненими. Не залишайте без нагляду у приміщеннях запалені свічки, не намагайтесь уникати перевантаження електричних мереж, не застосовуйте тимчасові дільниці електромережі, не прокладайте електромережі поверхнею горючих основ. Будьте обережними з відкритим вогнем. Розташуйте свічки подалі від занавісок, гардин та інших горючих предметів. Під час церковних служб та проповідей у період святкування Великодня звертайте увагу населення на дотримання правил безпеки життєдіяльності.   



У разі виявлення ознак пожежі (горіння) кожний громадянин зобов’язаний:

  • негайно повідомити про це за телефоном 101. При цьому необхідно назвати місцезнаходження об’єкта, вказати кількість поверхів будинку, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;
  • якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового на об’єкті;
  • вжити (за можливості) заходів щодо евакуювання людей, гасіння (локалізації) пожежі первинними засобами пожежогасіння та збереження матеріальних цінностей;
  • у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби.

 Посадова особа об’єкта, що прибула на місце пожежі, зобов’язана:

  • перевірити, чи викликана Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту (продублювати повідомлення), довести подію до відома власника підприємства;
  • у разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби;
  • видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов’язаних з ліквідуванням пожежі;
  • припинити роботи в будинку (якщо це допускається технологічним процесом виробництва), крім робіт, пов’язаних із заходами щодо ліквідування пожежі;
  • здійснити в разі необхідності відключення електроенергії (за винятком систем протипожежного захисту), зупинення транспортуючих пристроїв, агрегатів, апаратів, перекриття сировинних, газових, парових та водяних комунікацій, зупинення систем вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту) та здійснити інші заходи, що сприяють запобіганню розвитку пожежі та задимленню будинку;
  • перевірити включення оповіщення людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимового захисту;
  • організувати зустріч підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та в установці техніки на зовнішні джерела водопостачання;
  • одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей;
  • забезпечити дотримання безпеки праці працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.

 З прибуттям на пожежу пожежно-рятувальних підрозділів повинен бути забезпечений безперешкодний доступ їх на територію об’єкта, за винятком випадків, коли чинним законодавством встановлений особливий порядок допуску.

Після прибуття пожежно-рятувальних підрозділів адміністрація та інженерно-технічний персонал підприємства, будинку чи споруди зобов’язані брати участь у консультуванні керівника гасіння пожежі з приводу конструктивних і технологічних особливостей об’єкта, де виникла пожежа, прилеглих будівель та пристроїв, організувати залучення сил та засобів об’єкта до вжиття необхідних заходів, пов’язаних із ліквідацією пожежі та попередженням її поширенню.

ЕКСПРЕС-ІНФОРМАЦІЯ

Правила безпечного поводження

на  воді   в  зимовий  період


Зима асоціюється у людей зі снігом, катанням на ковзанках, риболовлею на льоду. І саме крижана річка є найбільшою спокусою і найбільшою небезпекою для любителів прогулянок по змерзлій річці та для рибалок.

Запорізькі рятувальники мають неабиякий досвід у проведенні унікальних рятувальних операцій на воді як влітку так і у зимовий період. Враховуючи наявність майже 600 км водного узбережжя, а це акваторія Азовського моря, Каховське водосховище, сивий Дніпро - найбільша річка на території України, понад 70 невеличких річок, внутрішні водойми, озера та зрошувальні канали. Все це створює специфіку роботи на водних об’єктах.

При необережному поводженні на воді з початку 2019 року - 107 врятованих життів, у тому числі 14 дітей. 

Статистика загибелі на воді зберігає свою динаміку до зниження – 57 людей за поточний рік, проти 59 за аналогічний період 2018 р. 

Головне управління ДСНС України у Запорізькій області постійно наполегливо попереджає населення про страшну небезпеку, яку приховують в собі водойоми взимку. Під час проведення рейдів на водних об’єктах з метою попередження трагічних випадків, рятувальники спілкувалися з рибалками і їх дуже занепокоїло те, що ті зовсім не відчувають страху.  Ці “безстрашні” не уявляють життя без свого хобі та не звертають увагу на застереження рятувальників. Люди не вірять в небезпеку, доки вона не торкнеться їх самих! Працівники ДСНС наголошують: життя в кожного всього лише одне! Цінуйте його! Крім того, звертаємось до батьків: поясніть дітям, як трагічно іноді закінчуються прогулянки по замерзлій річці! Не пускайте  своїх чад на лід! 

Рибалки, незважаючи на погодні умови, несприятливі для зимової риболовлі, застереження утриматися від виходу на лід, продовжують нехтувати цими попередженнями та своїм життям.

Рятувальники попереджають жителів області: нехтування правилами поведінки на річках, озерах та інших водних об’єктах у зимовий час може призвести до небажаних наслідків. 

Щиро запрошуємо до співпраці, яка є необхідною для підвищення рівня обізнаності людей щодо правил безпеки життєдіяльності. Лише разом ми зробимо життя безпечним! 



Правила поведінки на льоду

Відомо, що біду набагато легше попередити, аніж ліквідовувати її наслідки. Тому проведення широкомасштабної роз’яснювальної роботи з населенням аби запобігти надзвичайним подіям на воді, як взимку так і влітку є другим пріоритетним напрямком. Постійною практикою є профілактичні рейди на залізничних та автостанціях, у електропотягах, якими користуються поціновувачі зимової риболовлі, прямуючи до найпопулярніших місць вилову риби в області, бесіди з рибалками безпосередньо в акваторії Каховського водосховища та інших водоймах регіону під час вилову риби, постійні заклики до громадян через засоби масової інформації. 

Аби убезпечити населення, особливо дітей, від трагедій на воді рятувальники проводять Дні безпеки у навчальних закладах, профілактичні рейди з населенням у всіх районах області; під час проведення районних та загальнообласних заходів функціонує консультаційний пункт ДСНС, у якому фахівці застерігають громадян від необачної поведінки під час перебування на зимових водоймах. На жаль, вплинути на факти загибелі людей на водних об’єктах та їхній персональний вибір купатися у заборонених місцях ми не в змозі, проте зробити все можливе аби попередити людей та навчити їх правильно діяти – у нашій компетенції. 

1. Безпечним вважається лід: для одного пішоходу - лід зеленуватого відтінку, товщиною не менше 7 сантиметрів; для обладнання ковзанки - не менше 10-12 сантиметрів (масове катання - 25 сантиметрів); масова переправа пішки може бути організована при товщині льоду не менше, ніж 15 сантиметрів;

2. Знайдіть для початку стежку або сліди на льоду. Якщо їх немає, позначте з берега маршрут свого руху.

3.Подивіться заздалегідь, чи немає підозрілих місць:

-лід може бути неміцним біля стоку води (наприклад, із ферми або фабрики);

-тонкий або крихкий лід поблизу кущів, очерету, під кучугурами, у місцях, де водорості вмерзли у лід;

-обминайте ділянки, покриті товстим прошарком снігу - під снігом лід завжди тонший;

-тонкий лід і там, де б'ють ключі, де швидкий плин або струмок впадає в річку;

-особливо обережно спускайтеся з берега: лід може нещільно з'єднуватися із сушею, можливі тріщини, під льодом може бути повітря.

4.Візьміть з собою палицю для того, щоб перевіряти міцність льоду. Якщо після першого удару палицею на ньому з'являється вода, лід пробивається, негайно повертайтеся на те місце, звідки ви прийшли. Причому перші кроки треба робити, не відриваючи підошви від льоду.

5.Ні в якому разі не перевіряйте міцність льоду ударом ноги. Інакше вам доведеться з'ясовувати, наскільки добре ви запам'ятали і засвоїли цю пораду.

6.Пошукайте, чи немає вже прокладеної лижні, якщо ви на лижах. Якщо немає і вам треба її прокладати, кріплення лиж відстебніть (щоб, у крайньому випадку, швидко від них позбутися), палиці тримайте в руках, але петлі лижних палиць не накидайте на кисті рук. Рюкзак повісьте лише на одне плече, а краще волочіть на мотузці на 2-3 метра позаду. Якщо ви йдете групою, відстань між лижниками (та й пішоходами) не скорочуйте менше, ніж на 5 метрів.

7.Пробийте лунки по різні боки переправи, щоб виміряти товщину льоду, (рекомендується відстань між ними п'ять метрів) і проміряйте їх. Майте на увазі, що лід складається з двох прошарків - верхнього (каламутного) і нижнього (прозорого і міцного). Виміряти точну товщину, можна лише знявши спочатку верхній (каламутний) прошарок від снігового, зовсім уже неміцного льоду.

8.Катайтеся на ковзанах лише у перевірених та обладнаних місцях.

Якщо лід почав тріщати та з'явилися характерні тріщини - негайно повертайтеся. Не біжіть, а відходьте повільно, не відриваючи ступні ніг від льоду.

9.Твердо засвойте, що зимова підлідна ловля риби потребує особливо суворого дотримання правил поводження, це диктує багаторічний досвід не самих щасливих рибалок:

-не пробивайте поруч багато лунок;

-не збирайтеся великими групами на одному місці;

-не пробивайте лунки на переправах;

-не ловіть рибу поблизу вимоїн та занадто далеко від берега, яке б клювання там не було;

-завжди майте під рукою міцну мотузку 12-15 метрів;

-тримайте поруч з лункою дошку або велику гілку.


Якщо ви провалилися на льоду річки або озера

Широко розкиньте руки по крайкам льодового пролому та утримуйтеся від занурення з головою. 

Намагайтеся не обламувати крайку льоду, без різких рухів вибирайтеся на лід, наповзаючи грудьми і по черзі витягаючи на поверхню ноги. Головне - пристосовувати своє тіло для того, щоб воно займало найбільшу площу опори.

Вибравшись із льодового пролому, відкотіться, а потім повзіть в той бік, звідки ви прийшли і де міцність льоду, таким чином, перевірена. Незважаючи на те, що вогкість і холод штовхають вас побігти і зігрітися, будьте обережні до самого берега, а там не зупиняйтеся, поки не опинитеся в теплі.

Якщо на ваших очах на льоду провалилася людина, негайно сповістіть, що йдете на допомогу. Підкладіть під себе лижі, дошку, фанеру (це збільшить площу опори) і повзіть на них. Наближайтесь до ополонки тільки повзком, широко розкидаючи при цьому руки. До самого краю ополонки не підповзайте, інакше у воді опиняться вже двоє. Ремені, шарфи, дошка, жердина, санки або лижі допоможуть врятувати людину. Кидати пов'язані ремені, шарфи або дошки треба за 3-4 метра.

Якщо ви не один, тоді узявши один одного за ноги, лягайте на лід ланцюжком і рухайтеся до пролому. Дійте рішуче і швидко - постраждалий швидко мерзне в крижаній воді, мокрий одяг тягне його донизу.

Подавши постраждалому підручний засіб порятунку, витягайте його на лід і повзіть з небезпечної зони. Потім укрийте його від вітру і якнайшвидше доставте в тепле місце, розітріть, переодягніть в сухий одяг і напоїть чаєм.



УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО 

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»


Бесіда на тему:

 «МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ–

 ВЕЛИКИЙ МАЙСТЕР ХУДОЖНЬОГО СЛОВА»

155 років від  дня народження 

"Ти з нами будеш вічно жити, 

Як сяйво сонця, як вечірній спів,

Ти так любив землі своєї квіти,

І так, як квіти, ти людей любив."

В. Сосюра

Михайло Коцюбинський - одна з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця ХІХ сторіччя. В своїх творах він показав силу й енергію простих трударів, їх нездоланну стійкість у боротьбі за нове справедливе життя, відобразив соціальні і національні прагнення українського народу, оспівав його високу поетичність.

Літературний учень і земляк М.М. Коцюбинського лауреат Ленінської премії Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: "Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров'ю Вашого серця, зосталося в пам'яті всього нашого народу, а слово і краса ім'ям народу увійшли в безсмертя."  

У рідному місті письменника його ім'я носить одна з центральних магістралей, педагогічний університет, кінотеатр, школа, будинок відпочинку. Кращі твори письменників Поділля відзначені літературною премією імені Михайла Коцюбинського. Її лауреатами стали Анатолій Бортняк, Дмитро Дереч, Григорій Усач, Михайло Каменюк.

 Мовна практика Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.


Вічна слава його життю! Вічна слава його таланту!

Михайло Коцюбинський носій і творець «духу» культури, цікавий митець світової літератури, громадський діяч на небосхилі українського національного відродження, до голосу якого прислухалася вся Україна по обидва боки кордону (між Росією і Австрією). Володимир Винниченко шанував талант старшого товариша, що «розвіював песимізм стосовно «інтелігентності» української літератури. Михайло Могилянський просив благословення на входини до української літератури у М. Коцюбинського, за творчими порадами до нього зверталися члени «Молодої музи» (В. Бирчак, П. Карманський). Його називали «найбільшим європейцем». Критик Сергій Єфремов, скажімо, про нього писав: «Коцюбинський скрізь і всюди вміє знаходити ту красу, ту духовну витонченість, ту філігранність, якої сам був найкращим зразком. Людина культурна до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят, він… був справжнім «артистом духа…» Літературознавець Наталя Шумило ствердила, що одним із найвпливовіших в українській літературі ХХ ст. після І. Франка був М. Коцюбинський, а Ярослав Поліщук переконав, що М. Коцюбинський завжди цікавий і актуальний, бо зумів створити стиль, який став першорядним здобутком новітньої української прози, відкрив обшири для творчих пошуків прозаїків. Справді, у М. Коцюбинського вчилися Микола Хвильовий, Михайло Івченко, Андрій Головко, Олесь Гончар. Він був майстром творення художніх світів. Творчість Михайла Коцюбинського підтвердила вихід у відкритий Космос Буття й Потойбіччя (предок живе в нас), людини й природи, історії й духу. Письменник любив і вмів відкривати для себе й для читачів нові світи, бачити їхню красу, досліджувати їхню магію й неповторність: новели про Молдавію («Для загального добра», «Пе-коптьор», «Відьма»), Крим («В путах шайтана», «На камені»), Італію («Хвала життю»), повість про Карпати («Тіні забутих предків») – засвідчили високу спроможність проникати в дух народів і часів. Осягнені митцем художні світи притягують українських читачів, котрі схиляються перед його талантом. У Коцюбинського є прихильники в Австрії, Німеччині, Англії, Чехії, Польщі, Швеції, Словаччині та інших країнах світу, які захоплюються його творчістю. Вона відгукується до душ високих і щирих. Чим більше вчитуємося у тексти Михайла Коцюбинського, тим повніше відчуваємо приховану в них енергію краси й сили. І час буде лише збагачувати зміст його мистецтва.

Доля виділила великому життєлюбу (якого назвуть Сонцепоклонником, бо носив у душі сонце) для життя неповних сорок дев’ять, а на творчість лише двадцять два (перше друковане оповідання побачило світ 1890, а останнє оповідання-картинка написане 1912 року). Йому судилася драматична доля. І не тільки тому, що помер у розквіті яскравої обдарованості. Трагізм долі виявився в тому, що поет вищої краси, для якого творча праця була його природним станом, просто не мав часу для написання прози. «Найбільша драма мого життя – це неможливість присвятити себе повністю літературі… необхідність заробляти на шматок хліба забирає у мене весь час і сили», – писав він у листі Панасові Мирному. І тільки в 1911 році здійснюється давня мрія М. Коцюбинського – він стає професійним письменником. «Товариство розвою української науки і штуки» призначило йому довічну пенсію – й увесь час тепер він міг віддавати літературній творчості, але почалося повільне його згасання – життя добігало кінця й він прощався з ним. Михайло Коцюбинський працював у межах двох типів літературно-художньої свідомості – реалістичної та модерної. Реалістична художня система, в річищі якої писав митець у перший період творчості (назва умовна), спонукала його глибоко аналізувати життя, осягати соціально-психологічні причини людських пристрастей, виробляти свою специфічну модель організації матеріалу реального життя, через яку просвічується чіпкий до дійсних процесів сучасності зміст. Модерністська художня система формувалася в митця на основі синтезу художніх підсистем: неоромантизму, імпресіонізму, неонатуралізму, експресіонізму, символізму, у його творчості помітними є й риси екзистенціалізму. Новітнє художнє мислення письменника позначилося філософічністю, міфологізмом, архетипністю, поглибленим психологізмом. Людська душа, жива й трепетна, для творчості Михайла Михайловича стає основою. Не випадково Іван Франко у статті «Южнорусская литература» (1904) серед багатьох письменників «за вищою організацією душі» виокремив гармонійний талант М. Коцюбинського, а критик Микита Сріблянський назвав його художником життя. Модерністська художня система змусила митця вбачати красу у пошуках сенсу буття, він відходить від фабульно-подієвої перипетії твору до змалювання внутрішніх драм людини, її настроїв, почуттів і створює індивідуальну манеру написання творів, що робить їх легко впізнаваними. Домінантною художньою системою для Коцюбинського стає імпресіонізм. Письменник надає йому національного забарвлення, що виявляється у таких посутніх рисах: мистецька концепція митця – особистісна інтерпретація дійсності (перевага суб’єктивного над об’єктивним), орієнтація на вольове діяльне начало в «національній» людині; енергія національного самоствердження, яскравий вітаїзм; ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих відчуттів та переживань душі тонкої психологічної організації, фіксація миттєвих вражень людини, найтонших змін у настроях особистості; уловлювання найважливішої виражальної миті; природне відтворення реального світу, рухливого й змінного; пропонує різні моделі духовного життя своїх персонажів; подає багатий підтекст образу, що спонукає читачів до уяви, залучає їх до магії, краси й гармонії; психологізм під час зображення персонажів, моделювання психології окремого героя; створення внутрішніх монологів, монологів-візій, що змальовують природний хаос схвильованої психіки, проникнення у людську підсвідомість, наповнення характерів живим духом; утримує дистанцію між персонажем та оповідачем, не висловлює відвертих оцінок; специфічний український ліризм, часто перевага ліричного первня над епічним; часопростір ущільнений і подрібнений, бо подаються уривчасті утинки з життя героїв, відбиті у їхній свідомості; змальовуються рухливі пейзажі, тотожні психологічним станам персонажів, часто вони стають епіцентром тексту (сугестивним, настроєвим); передача зорових (посилена увага до кольорів), слухових (незаперечне зближення з музикою відбувається в сфері самого слова, змінюється його функція з інформаційної на евокаційно-настроєву), дотикових вражень, які взаємопереплітаються; сконцентрованість художньої деталі, що тяжіє до символу; у композиційній структурі переважання напівтонів (а не тонів), нюансів, алюзій; використання особливих мовних засобів: поглиблене ускладнене асоціювання, яскрава, оригінальна тропіка, уривчастість мови, емоційність тощо. Критик Сергій Єфремов стверджував, що М. Коцюбинський був вищий від тієї звичайної публіки, що звикла пити з криниці українського письменства і постачати йому читачів, а оцінити митця адекватно могли лише ті, що були добре ознайомлені з європейською літературою. Микола Зеров, чудовий знавець європейського письменства, назвав Михайла Коцюбинського «піонером нової літературної школи», констатуючи, що митець був першопроходцем в освоєнні модерної художньої системи, подавав через свої тексти особливі моделі світу. Справді, різні картини дійсності творилися митцем за модерними правилами: він проникав у духовну, трансцендентну сутність явищ (передовсім людини), звертався до інтуїтивного первня, заглиблювався в індивідуальні пласти, проникав у центр «Я» (авторового, героєвого, читачевого), досліджував внутрішню боротьбу роздвоєного людського «Я», всю увагу зосереджував на особистості, її внутрішньому світі, використовував символ як знаряддя пізнання й відтворення світу, ліризмом наповнював тексти (переповнені настроєвістю, переливами почуттів, емоційних станів його лірична новела «Intermezzo», цикл мініатюр «З глибини», закорінена в автобіографічні рефлексії новела «Сон»). Народжений для краси М. Коцюбинський підніс українську новелу до вершин, яких вона до цього не знала. Краса для Сонцепоклонника – це не тільки форма, а й зміст. Він розширив тематичні межі української літератури, її інтелектуальне поле, змалювавши настрої та життя інтелігенції за допомогою психологічного аналізу, сформулював три аспекти, що мають особливе значення для модерного мистецтва: мова (культивував своє українське слово), проблематика відношення літератури і життя, естетична форма. Письменник поламав звичні уявлення про художню форму, зруйнував узвичаєні межі прози і поезії (його проза за суттю є поезією), виступивши проти збідненості форм вираження, виробив відповідні духові епохи й запитам національно-культурного розвою, увів такі цікаві жанри, як акварель, етюд, лірико-драматичну поему в прозі («симфонію»). Жанрові визначення, запозичені з живопису й музики, засвідчують синкретизм відчуттів майстра, його залюбленість не лише в літературу, а й у суміжні з нею мистецтва. Приділяючи увагу збагаченню художньої техніки, М. Коцюбинський уводив у свої тексти засоби різних образотворчостей, що надавало особливої виразності й пластичності його новелам, оповіданням, акварелям, повістям: вони сповнювалися світла й фарб живопису, гармонії, ритму й мелодійності музики, розміреності архітектури, кадру кінематографа. Скажімо, акварель «На камені» зіткана зі звукових і живописних асоціацій, зорові й звукові образи разом з настроєвими стають єдиним цілим, створюючи враження неповторного синтезу літератури, живопису й музики. Жанр літературної акварелі передбачає барвистість зображення, настроєву єдність між героями й природою, тому в новелі «На камені» на одній сторінці нараховуємо двадцять кольорових епітетів, а переживання героїв чудово спроектовані на стани природи. Літературознавці помітили, що в акварелі письменник сміливо кладе поруч контрастні кольори, «автор одважно експериментує з барвою; не задовольняючись технікою імпресіоністичного нюансування тону, він вдається до чистого, насиченого кольору, як це робили постімпресіоністи, що дає надзвичайні контрасти та сліпучі ефекти». 

Багатство барв, звуків, що приходять на допомогу слову в творах письменника, викликають у читачів асоціативні враження. Чеський перекладач Г. Бочковський про мозаїчне панно «Сон» писав М. Коцюбинському в листі від 17 листопада 1911 року: «Давно вже не доводилось мені читати так чудового літературного утвору. Цікаво, що від нього я більше відніс музично-малярське враження, ніж чисто літературне. Впрочім, це я вже раніше зауважив на деяких Ваших оповіданнях. Читаючи «Сон», я рівночасно інтуїтивно чув музику Гріга (спеціально пісню Сольвейг та «Смерть Озе») і малюнки Бекліна «Святий гай» та «Острів мертвих». Отже, окремо ще дякую Вам за таке естетичне свято, яким для мене було читання «Сну» (Листи до Михайла Коцюбинського. – Т. 1. – С. 94). Інші читачі також зазначали, що для них багато місць із «Сну» – музика; вони, як красива музична мелодія, мимоволі запам’ятовуються і западають у душу (Фонди Чернігівського літературно-меморіального музею М. Коцюбинського. – Інв. №846). Літературознавці визнали М. Коцюбинського великим майстром композиції; відзначили, що система художніх деталей у його текстах узгоджується з загальними принципами архітектоніки. Читачів вражає глиби на осягнення людської душі, культ настрою, живописність, музичність, кінематографічність його творчості. Художні світи Михайла Коцюбинського є магічними, притягальними, відкритими. Останні твори письменника засвідчують певний відхід від імпресіонізму до осягнення поетики символізму (активізується вічна проблема буття й небуття, розмивається межа між буттям земним і потойбічним, глибоко проникає у «світ у собі», розкошує у психічних нетрях людської душі, переважає естетство – захоплення формою й недооцінка змісту, досягає найвищої концентрації метафори, небуденної вишуканості словесних комбінацій). Особливими у творчості Михайла Коцюбинського є «Тіні забутих предків», у яких нуртує філософська мисль і спонукає збудити в собі силу, щоб розгадати загадки буття. Повість має зміст, що не піддається однозначному тлумаченню. Про що цей твір? Про нестихаюче ворогування Палійчуків і Гутенюків та палке кохання представників цих старовинних гуцульських родів – Івана й Марічки. Про тіні забутих предків і їхній вплив на життя людське. Про утвердження духовного начала в людині. Про добро і зло. Про народження, любов і смерть (пригадаймо народну думку: тричі людина буває дивною…народжуючись, люблячи і помираючи), про підтримку людини із землі й космосу, а отже, про життя. Так, очевидно, це поема про життя…Про життя у всіх його вимірах… М. Могилянський розглядає «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського «як низку його прощальних міркувань про життя людське», «зваження його на терезах філософського роздуму, мужню розлука з ним без страху, хоч і з жалістю, останнє «прощавай!» життю і привіт тим, хто ще в жадобі «набутись», або й з тремким туском в серці має продовжувати його безперервність». 

Твір письменника за філософськими думками та поетичними струменями нагадує багатоглавий собор з центральним підкупольним об’ємом, з пластичними формами склепінь, маківок, арок, колон і напівколон, капітелей, заповнений омфалією і настінним розписом. Недарма А. Крушельницький сказав, що «Гуцульщині» «Тінями забутих предків» поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам’ятник» .

Повість не випадково називають філософською поемою, шедевром українського художнього слова. Невелика за обсягом, вона є коштовною перлиною в творчості М. Коцюбинського та й у всьому українському письменстві (ми не погоджуємося з оцінкою цього твору Г. Хоткевичем: «це не тільки найслабший, але попросту ганебний твір»). І хоч повість має, як відомо, напрочуд простий сюжет, яких багато в світовій літературі, однак твір значно багатший за перебіг подій, які він пропонував читачеві. «Тіні забутих предків» – багатопланові, поліфонічні, у них важко визначити якусь домінантну ідею. Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» як магніт притягувала до себе митців-інтерпретаторів. Цей твір письменника є одним із лідерів у адаптації української класики на мови різних мистецтв: графіки, живопису, кіно, балету. Це свідчить про необмежені можливості цієї філософської повісті. Вона нескінченна, невичерпна та позачасова (як точно помітили Ю. Кузнєцов і П. Орлик, «вічна казка, яка не має почат ку і кінця»), а отже, хвилюватиме завжди…і всіх… Це пучок філософських ідей та концепцій, який засвідчує глибину художнього мікрокосму Михайла Коцюбинського, широку відкритість мисленнєвого світу автора повісті. Геніальна книжка спонукала до народження не менш геніальних творів інших видів мистецтв: графіки, живопису, кіно, балету. Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» ілюстрували різні художники: М. Жук, О. Кульчицька, В. Дозорець, І. Філонов, Р. Палецький, С. Адамович, Г. Якутович, Е. Іоффе і Л. Карташов, М. Стороженко, Л. Прийма. Серед графічних робіт за книжкою Михайла Михайловича можна виділити два такі основні напрями – символіко-метафоричний і епічно-розповідний. Сутність першого напряму полягає у цілеспрямованій спробі символізувати зовнішні, матеріальні прояви світу з метою у такий спосіб пізнати його внутрішній, трансцендентний зміст. Символіко-метафоричною є ілюстрація М. Жука до титульної сторінки окремого видання «Тіні забутих предків» (1913 р.). 1912 року вже тяжкохворий М. Коцюбинський замовляє своєму другові Михайлові Івановичу обкладинку до книжки «Тіні забутих предків». Художник виконує прохання письменника. В ілюстрації Михайла Івановича криється поетичне відчуття таїни. Мистецтвознавці писали: «У цій роботі М. Жук вдався до символіки. Вгорі аркуша він зобразив голову демона, що сперся підборіддям на руки. Пасма волосся переходять у фантастичне крило, а з правого боку внизу починається з язиків полум’я, що огортають круглий, орнаментований у стилі гуцульської різьби щит. Над головою демона вирують хмари. На брилі скелі висічено напис: «Тіні забутих предків». М. Коцюбинський у листі до М. Жука писав: «Дорогий Михайле Івановичу! Малюнок ваш, спасибі, дістав. Він мені дуже подобається з декоративного боку…» 

Символіко-метафоричні ілюстрації до повісті «Тіні забутих предків» виконали Р. Палецький, Г. Якутович, Л. Прийма. Суть епічно-розповідного підходу до ілюстрування «Тіней…» полягає в тому, що художники йшли за сюжетом. Так прокоментували повість О. Кульчицька, І. Філонов, Е. Іоффе і Л. Карташов, М. Стороженко. Повісті М. Коцюбинського пощастило, позаяк найбільшої повноти перекладу словесних образів на мову образотворчого мистецтва художники досягають тоді, коли вони творять не окремі ілюстрації, а цілі серії їх, так звані ілюстративні сюїти. За текстом твору написано кілька таких сюїт. Дивовижно і неймовірно! Тільки О. Кульчицька протягом 1927–1928 років виконала 75 ілюстрацій до ювілейного видання «Тіні забутих предків» (25 робіт вона створила до вступної статті А. Крушельницького «Тіні забутих предків» на тлі творчості Михайла Коцюбинського» і 50 малюнків до повісті). В ілюстраціях до передмови А. Крушельницького художниця змальовує чарівну природу Карпат: пейзажі грізного пасма Чорногори, диких верхів Шпиці, озера Шибене, гірські потоки, краєвиди села Криворівні, дараби на Черемоші, гуцульські хати та колиби. До вступних ілюстрацій Олена Львівна подає і жанрові картини «Гуцульські діти», «У неділю», «Гуцулка з кужелем на коні». Художниця розуміла, що книжку читатимуть у Північній, Центральній, Східній і Південній Україні люди, які ніколи не бачили Карпат і гуцулів. Через те вона щедро мережить сторінки ювілейного видання малюнками із зображенням Гуцульщини. В ілюстративному циклі до повісті мисткиня вибудовує видиму роз повідь на вузлових моментах характеристик героїв і розвитку сюжету. Серія ілюстрацій художниці відтворює композиційні закономірності твору, передає емоційний лад повісті, вводить читача у світ народної гуцульської міфології. Більшість малюнків розташовані як заставки або кінцівки до певного розділу. Ідучи за автором, О. Кульчицька пропонує глядачеві чудові пейзажі природи Гуцульщини: розкішні царинки; «пишний похід» гуцулів, що поволі рухається суточками (обгороджена гірська стежка); потік, що «летів в долину і тряс по камінню сивою бородою»; високогірські полонини з повзучими по них смереками; полонини, вкриті снігом, небо, мережане яскравими зірками, і світанок у горах. Особливо велику пізнавальну цінність мають ілюстрації до повісті жанрового характеру, що відображають життя і народні звичаї гуцулів. З точністю дослідника-етнографа Олена Львівна зображає молоду гуцулку, що їде верхи на коні і продовжує прясти (вона не згає жодної вільної хвилини), сцени з життя скотарів, весільний потяг, похорони… Глядачів вражають ілюстрації, що показують життя гуцулів-чередників на полонині. Ось бачимо вівчарів, які доглядають овець на пасовищі, а тут сцену доїння овець, бербениці з бринзою, а ще спостерігаємо за розмовою пастухів біля ватри. О. Кульчицька показала гуцульську хату, два рази ілюструючи її інтер'єр. Художниця зображує меблі, що там знаходяться, концентрує увагу на предметах побуту, ілюструє соціальне становище мешканців, духовні запити. На одній роботі бачимо дружну сім'ю, яка вечеряє за столом посеред хати, а на другій — приголомшеного важкими думами ґазду. Це не тільки етнографічна, а й психологічна ілюстрація. Горе господаря викликане не злиднями, бо Олена Львівна змальовує багату хату з вишуканими кахлями на печі. Причина криється в іншому. Персонажі М. Коцюбинського з "Тіней забутих предків" на ілюстраціях О. Кульчицької найчастіше невеликі. Художниця чоловічі образи доповнює груповим портретом діда, батька і сина — це конкретні типи гуцулів. Графічна робота позначена чуттям душевної спорідненості трьох поколінь, сповнена внутрішнього тепла й оптимізму. Вона перегукується з думками М. Коцюбинського, висловленими в повісті. Олена Львівна, як художниця, думає і творить в унісон Михайлові Михайловичу. Опоетизовану письменником гуцульську фантазію вона відтворює на ілюстраціях. Ось глядач на малюнку бачить Івана, який, сидячи під смерекою, прислухається до пісні щезника. Уся його увага зосереджена на звуках, що ллються з кичери. Це звуки флояри щезника, постать якого видніється з верхогір'я. На іншій ілюстрації О. Кульчицька майстерно відтворює танок Івана Палійчука з Чугайстром. Чугайстр поспішав урятувати Івана від мавки, а гуцул хоче допомогти Марічці втекти від непрошеного гостя. Палійчук приваблює глядача енергійною поставою, легкістю й граційністю рухів, а добрий лісовий дух дивує своєю ведмежою незграбністю. А ось ще на одному малюнкові художниця показує боротьбу Юримольфара з хмарами й перемогу першого. Градова хмара відступає, підкоряючись волі людини-чаклуна. Серед жіночих образів на ілюстраціях до повісті "Тіні забутих предків" вирізняється портрет Палагни, одягненої в розкішне гуцульське вбрання. Дружина Івана захоплено розглядає узорчасту крайку, яку тримає в руках, – промовиста деталь захоплень і турбот про красивий одяг цієї жінки. А обличчя вона має буденне, пісне. Вираз черствості на ньому є свідченням байдужості до переживань свого чоловіка.

Найхарактернішою особливістю ілюстрацій О. Кульчицької є, як неодноразово підкреслювали мистецтвознавці, точність зображення гуцульської дійсності. Кожен малюнок позначений етнографічністю. Гуцульський побут, мальовничість народних обрядів та костюмів завжди глибоко хвилювали художницю, тому вона любовно відтворює кожну деталь на одязі, химерні візерунки на предметах щоденного вжитку. Деякі ілюстрації передають психологічні моменти з життя народу. Новаторством О. Кульчицької є використання такого прийому, як уведення мелодій до своїх графічних робіт. Ці мелодії є веселими і сумними, автор їх невідомий (можливо, вдасться якомусь дослідникові назвати колись ім'я композитора, який допомагав художниці). Ілюстрації до повісті виконані тушшю, пером. Дослідник творчості художниці І. Сенів зазначає, що малюнки зроблені нехарактерним для Кульчицької дрібним, наче офортним, штрихом: "Ніжна лінія позначається тільки де-не-де. Штрихом при допомозі легких тональних переходів і м'яких контрастів художниця ліпить об'єми і будує далекі плани в пейзажі. 

Творчо працюючи над художнім текстом повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків", О. Кульчицька за допомогою пластичної мови графіки доповнила розповідь письменника і стала співавтором книги 1929 року видання. Ця повість є одним із кращих ювілейних видань художньої літератури, творчим досягненням української книжкової графіки саме завдяки високохудожнім етнографічним і психологічним ілюстраціям народної художниці України О. Кульчицької. Р. Головин, науковець зі Львова, писав: "Коли перегортаємо листки цього видання, наглядно бачимо в ньому гармонійне поєднання творчості трьох митців: М. Коцюбинського, О. Кульчицької та українського народу. Кожен з них по силі таланту не має собі рівного".

 Тільки такий знавець і ентузіаст Гуцульщини, як О. Кульчицька, міг доповнити повість М. Коцюбинського. У 1957 році І. Філонов пропонує 19 графічних робіт до книжки "Тіні забутих предків", від яких струмує живий, душевний імпульс. Художник тонко сприйняв поезію повісті й органічно перевів її в образотворче мистецтво. Дивлячись на його роботи, згадуємо слова Леонардо да Вінчі: "Живопис – це поезія, яку бачать, а поезія – це живопис, який чують". Визначальною ознакою ілюстрацій Івана Никифоровича є безмежна захопленість красою життя, красою людини і природи. Г. Якутович розпочав ілюстрування повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» 1963, а завершив 1967 року. 19 дереворитів, створених гравером, змушують глядачів задуматися над майстерністю митця. Г. Якутовичу доводилося долати опір міцного дерева й при цьому не можна було помилитися й на йоту. Кожен штрих по гладенько відшліфованій самшитовій поверхні художникові дававсь коштом напруженої уваги до руху штихелів, а кількість штрихів навіть в окремій гравюрі незліченна. Блискуче розроблені тональні переходи від чорного до білого. Мистецтвознавці зазначають, що якість гравюри вимірюється, крім таланту й майстерності, кількістю вкладеної в неї праці. Ю. Белічко стверджує: « Гравюра на дереві як за розміром, так і за витонченістю є камерним видом мистецтва, але праця, яка вкладається в неї, може дорівнювати хіба що праці скульптора, котрий висікає свої твори в граніті».

 Знахідки Г. Якутовича як ілюстратора "Тіней забутих предків" вразили глядачів і виявилися важливими для інших художників. Митець дійшов висновку про необхідність поділу тексту повісті на окремі частини.

«Тіні забутих предків» – твір, націлений на екранне втілення. Він довго (більше як півстоліття) ждав свого інтерпретатора і знайшов його в особі талановитого майстра, митця від Бога, С. Параджанова. Режисер згадує: « Я давно мріяв створити фільм, в якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу».

 І коли він прочитав повість Михайла Коцюбинського, то зрозумів, що саме такого тексту він чекав усе своє творче життя. Режисер знайшов повість, яка імпонувала його мистецьким уподобанням, і майстрові зразу ж захотілося її поставити. С. Параджанов шукає однодумців і формує творчий колектив. Оператор Юрій Іллєнко згадує: "Не знаю, як йому вдалося зібрати таку знімальну групу, – не просто однодумців, а людей, які воювали за ідею, за фільм, за майбутнє. Які воювали люто, на смерть. Для мене, молодого тоді митця, це був урок відкриття правди. Досі вважаю атмосферу, що панувала в групі Параджанова, єдино нормальною. Тоді в мене і склалося уявлення, як все-таки робиться мистецтво, як народжується щось зовсім невловиме, непередбачуване, те, що лишається за межею людських знань.

Знімальна група під керівництвом Сергія Параджанова, натхнена філософськими ідеями повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків", заново пережила й відтворила її засобами синтетичного мистецтва, поєднавши в ньому актуальне з вічним, умовне (образне начало, метафорична мова) з безумовним (фотографічне фіксування зображуваного), узагальнене (притчове начало) з конкретним (національна своєрідність). Вийшов цілком оригінальний, яскраво виражений зразок поетичного кіно. Сценаристи С. Параджанов і І. Чендей тонко сприйняли філософію й поезію повісті й органічно перевели її у фільм. Якщо ж порівняти твір М. Коцюбинського з екранізацією С. Параджанова, то можна побачити, як розвивався й видозмінювався сюжет, якими художніми засобами творчому колективові вдалося вивести кінокартину на буттєвий рівень повісті письменника, створити конгеніальний фільм. Сюжет фільму змінився в деталях, їх так багато, що годі й перераховувати всі. Для прикладу можна навести хіба що декілька моментів: 1) згадування в тексті М. Коцюбинського про смерть Іванового брата Олекси, придавленого в лісі деревом, виростає в екранізації яскравим епізодом вступу, заквітчаним першою промовистою метафорою — зіткнення маленького персонажа з суворою дійсністю, яка все життя, як рука мертвого Олекси, буде тримати його в своїх лещатах; зустріч ворожих родів Гутенюків і Палійчуків у повісті відбулася на вузенькій дорозі, між скелею й Черемошем, а у фільмі ворожі роди "стялись" біля церкви; по-різному показується смерть Марічки у творах М. Коцюбинського і С. Параджанова. У повісті Іван двічі спускається на полонину з пасовиська, а у фільмі – раз, коли дізнається про смерть коханої; спомин із повісті про одруження Івана перетворився в кінокартині на яскравий епізод весілля Івана й Палагни. Лариса Погрібна описує кілька кадрів із сцени «Весілля» так: «Площина зображення раптом неймовірно звузилась до невеликого прямокутника у правій частині екрана, де Іван із зав'язаними очима переступає поріг хати своєї нареченої, Палагни. Наступної миті відслонюється затемнена частина екрана, і ми бачимо, що то була кришка величезної скрині з Палагниним посагом. Який переконливий, ємкий образ обмеженості інтересів того нового світу, що до нього увійшов Іван! Особливо у контрасті невеликого замкнутого інтер'єра цієї хати, суспіль заставленої речами домашнього вжитку – власністю хазяйновитої заможної Палагни – та залитого сонцем, вільного, широкого зеленого світу, де розквітло поетичне кохання Івана й Марічки». 

Творці фільму, показуючи смерть Івана, відходять від першоджерела. У тексті Іван помирає з туги за коханою, а в екранному трактуванні головний персонаж помирає від рани, заподіяної барткою підступного Юри та мольфарового чаклування. Р. Корогодський пише: «У повісті вражає душевний стан Івана, емоційна хвиля переживань у граничній ситуації підсвідомого, несвідомого і дотичності до страшного невблаганного пробудження, коли підсвідоме очікування блаженства знищить жорстока реальність. І в результаті психічної «невагомості» Іван зірвався у прірву. Смерть. Та у фільмі це виглядало б ненатурально і ввійшло б у суперечність з естетикою абсолютної природності. Й тому так ґрунтовно постановники вимальовують внутрішній стан героя, чим зуміли сягнути вершин психологізму, що було притаманно М. Коцюбинському – людинознавцеві: «А коли надійшла ніч і чорні гори блимнули світлом самотніх осель, як потвори злим оком, Іван почув, що сили ворожі сильніші за нього, що він вже поліг у боротьбі». У фільмі починає розгортатися сюрреалістична візія Івана. Скрипучий звук мовби розстроєної ліри пробуджує Івана, і він, як у дивному балеті, стрімголов рухається за Марічкою, яка віддаляється в лісові хащі. Їхні обличчя й руки неначе посріблені, що надає сцені додаткової сюрреалістичної барви — потойбічної таємничості. Крізь дивовижне плетиво реальних сухих смерек і корінців, гілок дерев, творень самого С. Параджанова, Іван простягає руку Марічці. Звучать її співанки. Щастя поруч – простягни руку... У ту мить, коли Іван торкнувся руки Марічки, він провалюється в тартарари... І постало сакральне питання про душу Івана, питання означене від самого початку ніби «технологічними» записами М. Коцюбинського («Плач твору», «Фрагменти твору»): «Як свічка згорить, так і чоловік умирає, лиш тота ясність душі лишається перед Богом» Усі відступи від першотвору Сергій Параджанов пояснював намаганням уникнути провінційної рутини, ілюстративності, солодкої і нудної сентиментальності: «Ми хотіли пробитися вглиб, до джерел повісті – до тієї стихії, що породила її. Ми зумисне віддались матеріалові, його ритмові й стилеві, щоб література, історія, етнографія, філософія злились у єдиний кінематографічний образ, в єдиний акт». 

Дух першоджерела дійсно живе в екранному еквіваленті: філософська глибина повісті стала основою фільму, словесні образи твору народили екранні образи-символи. Постановники фільму знайшли ключі до замка (до розкриття суті твору), ті ключі – це поетичні й філософські струмені. Поетичне, образне вирішення екранізації – її основа. Вона виявилася: у схильності авторів фільму до філософствування; в оригінальній, новелістичній структурі твору; в розкритті духовної суті людини, піднесенні її душі над марнотами й суєтністю; у насиченні стрічки фольклорним матеріалом і атрибутами народної естетики, в освоєнні могутніх шарів народного мистецтва; в яскравій живописності й пластичності; в кольористичній драматургії (майже кожна новела витримана в певній кольористичній тональності, що відповідає її змістові: в сріблясто-сірій — епізод вступу, в зелено-голубій – «Іван та й Марічка», в сіро-зеленій – «Полонина», в чорно-білій – «Самотність», в жовто-червоній – «Мольфар», у червоно-чорній – «Смерть Івана»; у музичному оформленні; у рухові камери й знаходженні образних деталей-метафор, фундаментом для яких або служить текст Коцюбинського, або художній і життєвий досвід постановників фільму, їхня творча фантазія у співдружності глядача й авторів. Фільм «Тіні забутих предків» по-справжньому поліфонічний і по-новому кінематографічний твір, народжений літературною основою. Колектив кінокартини виплекав багатющу образну систему, апелюючи до здатності глядача мислити асоціативно. Л. Погрібна зауважує: «Яскраво виражена настроєвість твору лягла в основу образності фільму. В кожному окремому епізоді рушієм є логіка поетичних асоціацій, що... замінила собою логіку оповіді» Митці створили геніальні метафори, які випливали із класичних і народних символів. Вони блискуче переклали літературну мову на мову зображення. Метафор у екранному трактуванні багато: це і розгорнуті, що містять у собі певну загадку для роздумів, і образні. Проаналізуємо лише ті, які найбільше вражають глядачів, а їх сприйняття вимагає активізації інтелекту, історичної й генетичної пам'яті: Образ невидимої сокири. Саме зі стуку сокири починається перша трагедія фільму — Олекса Палійчук гине від зваленої ним смереки, рятуючи свого меншого брата Іванка. Від стукоту сокири в душу глядача закрадається відчуття приреченості. Болісний зойк Івася, що ніяк не може видертись із чіпких обіймів смерті, стає лейтмотивом твору. Невидима сокира потім ще не раз обізветься у кіноновелах, віщуючи біду. Від смерті Олекси ниточка потягнеться далі, до загибелі Петра Палійчука (на його похороні звучить голос сокири), а тоді Марічки (голос звучав під час звістки про загибель Марічки), і, зрештою, до самого Івана (перед його пораненням знову чуємо страшний стукіт). Смерть у фільмі С. Параджанова не є конечним висновком буття. Після кожної смерті життя триває й торжествує, смерть лише ланка в рухові вперед – неминучий біологічний акт в оновленні життя. Кінокартина «Тіні забутих предків» – це високий шедевр, в якому митці пізнають разом із красою світу його невіддільну частину – таємницю життя й смерті. Про це свідчать фінальні кадри фільму – вісім дитячих личок, що заглядають у вікно до покійного Івана, які, очевидно, можна трактувати як символ надії на майбутнє і вічності життєвих сил. Глядачів вражають ясно-червоні ягоди, якими Іван частує Марічку, та бляклі, червоні намистинки, зірвані з шиї Палагни під час весілля. Живі ягоди і мертві намистинки, такі схожі за формою й водночас такі різні, контрастні. Цю метафору треба розуміти так: життя продовжується, але воно втратило чари, бо загинуло кохання, і разом із Маріччиною вмерла й Іванова душа. Здається, назавжди запам'ятовується епізод, коли згорьований і обшмульганий Іван помічає на високій гілці покрученого, безлистого дерева велике червоне яблуко, зриває його й після коротких роздумів починає його так апетитно їсти, що до нього повертається смак життя. Р. Корогодський тлумачить цю розгорнуту метафору як полівалентну (дає психологічний, світоглядний і міфологічний її аспекти). «Психологічне мотивування очевидне: Іван наважився себе переломити, щоб змінити власну долю. Недарма за цією поетичною сценою монтажно йде титр: «Іван і Палагна». Другий акцент – світоглядний: так, те, що мріялось-гадалось, – нездійсненне. Запізно... Але долю треба випробувати до кінця. Треба змагатись і не полишати сподівань. Третій аспект метафори – міфологічний. Іван тягнеться до того яблука, щоб пізнати силу природи. Він тягнеться до яблука як Адам.... Новела «Іван і Палагна» має цікавий образ-метафору – уярмлення Палійчука. Цей образ виступає символом нерівного шлюбу. Кілька разів у новелах з'являється образ сарни, який глядач розшифровує як душу загиблої Марічки. Іван хоче піймати сарну, а вона весь час утікає від нього. У різдвяну ніч душа любої Марічки приходить до Івана. Ці метафори допомагають глядачеві зрозуміти, що Іванова душа лине до загубленої десь, блукаючої душі Марічки, що Іван в уяві тягнеться до інших мрій, до тих світів, де перебуває душа його любки, де зорить лише один образ Марічки, оповитий німбом немеркнучого кохання. За «Тінями забутих предків» здійснено й музичнохореографічну інтерпретацію (музика Віталія Кирейка, лібретисти Наталія Скорульська та Флоріан Коцюбинський). Музика Віталія Кирейка за своєю змістовністю, симфонічним багатством, яскравим національним колоритом зайняла чільне місце серед досягнень українського балетного мистецтва. Композитор спромігся передати поетичний струмінь безсмертного майстра пера, використавши музичний фольклор карпатських верховинців, а саме: темпераментні коломийки, своєрідні пісенні поспівки, мотиви, що копіюють звучання трембіти тощо. Щедре використання гуцульського фольклору допомогло Віталію Кирейку переказати мовою музики духовне єство головного персонажа Івана Палійчука, багатство його почуттів і переживань; красу і легку грацію Марічки, її безмежну любов до Івана; внутрішню суть Палагни й гордовитого Мольфара. Ми показали, як філософська, життєва енергія почуттів Михайла Коцюбинського у «Тінях забутих предків» стали камертоном, на який митці суміжних мистецтв налаштували свої «голоси». У «Самотньому» письменник писав: «Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа…» Проспіване М. Коцюбинським хочуть переспівувати графіки, живописці, композитори, кіномитці. «У цього дива-чоловіка є все! Михайло Коцюбинський! Яка поезія! Яка правда!» – констатував С. Параджанов. Художня енергія багатьох текстів М. Коцюбинського, таких як «Дорогою ціною», «Пе-коптьор», «Fata morgana», “Що записано в книгу життя», «Цвіт яблуні», «На камені», «Intermezzo» притягувала багатьох митців, і вони, увійшовши в художні світи письменника, створили чудові вторинні тексти, перекинули мости від душі Сонцепоклонника до нас. Конгеніальні вторинні тексти – це ті екрани, крізь які письменник із минулого вглядається в сьогодення. І діалог цей вічний. 


МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ - ПИСЬМЕННИК, ЩО ЗМУСИВ ГОВОРИТИ ПРО УКРАЇНУ ВСЮ ЄВРОПУ

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці. Помер 25 квітня 1913 р. в Чернігові. Класик української літератури. Вивів національну літературу на європейський рівень. Його називали українським імпресіоністом.

Досягнення Михайла Коцюбинського.

1. Михайло Коцюбинський - один з найоригінальніших українських письменників. Він вивів літературу на європейський рівень, урізноманітнив її багатогранними напрямками, у тому числі модернізмом. Саме його творчість вперше в українській літературі увібрала в себе імпресіонізм, глибокий психологізм, елементи експресіонізму, неореалізм та інші трендові течії мистецтва і культури того часу.


2. Активно боровся проти застарілих сентиментальних традицій в літературі. Багато в чому завдяки цьому, а також сформованим соціальним і політичним умовам життя, коли інтелігенція не діяла, "пасивно споглядала життя" після краху своїх націоналістичних і народницьких ідеалів, Коцюбинський приходить до імпресіонізму - найбільш комфортного для нього напрямку і одночасно творчого методу відображення реальності.

На Коцюбинського-імпресіоніста і блискучого представника психологізму суттєво вплинули також Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Гі де Мопассан, Чехов, шведські письменники і ряд інших відомих літераторів.

Коцюбинський не раз підкреслював: настав час покінчити з обмеженістю і провінційної тематикою української літератури, традиційним описом сільського побуту; українському письменнику необхідно взятися за теми філософські, соціальні, психологічні, історичні ...


3. Вже в ранніх творах Коцюбинського проявилися елементи імпресіонізму, психологізму, а також новий для української літератури "межовий стан" людини, що знаходиться у відчаї, проявилися сюжети, які ще були тісно пов'язані з сільським життям, але, як зазначають критики, відрізнялися від аналогів куди більш глибоким і багатогранним охопленням теми автором. Це, наприклад, повість "На Віру", оповідання "Ціпов'яз", "Для загального добра" та ін.


Письменник проявляє величезний потенціал дослідника людських душ, на дивно точно проникаючи в особливості психологічних мотивів тих чи інших вчинків людини.

Особливо яскраво це проявляється у контрасті відображення русифікованого міста, поглиненого жагою до наживи, і українського села, який зберегло первозданну чистоту, з його гармонійним укладом життя, нехай і наївними, але дієвих поняттями про добро і зло ("П'ятизлотник", "Помстівся", "Ціпов'яз", "По-людськи").

4. Коцюбинський по-новому відобразив проблеми сучасної йому інтелігенції. Він вперше заявив, що багато в чому невдачі інтелігенції пов'язані зі страхом.


Страх як психологічне явище представляв для Коцюбинського особливий інтерес, що знайшло відображення в безсмертному творінні - казці "Хо".

Письменник підкреслює, що страх нав'язується інтелігенції з дитинства, а надалі підтримується суспільством, що знаходиться в "ненормальному стані". Тому, як вважає класик, інтелігенція така боягузлива за винятком небагатьох її представників, здатних мислити незалежно, бачити все з об'єктивної точки зору і робити конкретні дії на благо України.

Надалі психологічний аналіз у творчості Коцюбинського стає все більш глибоким, у найбільш повній формі проявляючи себе в таких його шедеврах, як "Лялечка", "Поєдинок", "Цвіт яблуні" та ін.

Перед революцією 1905-1907 рр. Коцюбинський опубліковує оповідання "Fata Morgana", яке поряд з наступними "Intermezzo", Persona grata, "Коні не винні", етюдами"Хвала життю", "На острові", повістями "Тіні забутих предків" та ін. стають вершиною творчості письменника.

Ці твори моментально завойовують величезну популярність в Україні і далеко за її межами: їх перекладають багатьма мовами світу, за ним знімають художні фільми "Кривавий світанок", "Коні не винні", "Дорогою ціною", "Тіні забутих предків"

5. Ще одна неоціненна заслуга Михайла Коцюбинського - значне збагачення літературної української мови. Він привніс власні новаторські елементи в стилістику і манеру подачі матеріалу, величезну увагу приділяв словотворчості, часто використовував оригінальні мовні конструкції. І разом з тим все це відбувалося на основі народної мови, гармонійно і навіть природно з нею зливалося, навіть, як відзначають літературознавці, часом здавалося, що це сама мова еволюціонує.

Цікаві факти про Михайла Коцюбинського.

Літературний дебют Коцюбинського провалився. У 1884 р. Михайло написав оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма", який критики оцінили скептично. А один з них порадив юнакові більше не займатися літературою.

Батько письменника працював дрібним службовцем, часто міняв роботу, тому родина довгий час фактично "кочувала", переїжджаючи з місця на місце.

12-річним підлітком Михайло закохався в 16-річну дівчину і, щоб привернути її увагу, вирішив стати "великою людиною", а для цього запоєм читав книжки. Під впливом творчості Т. Шевченка і М. Вовчка, які зворушили юнака до глибини душі, у нього з'являється бажання стати письменником.


Після смерті батька Михайло змушений був піклуватися про велику родину з 4 осіб (мати на той час осліпла), тому з молодих років заробляв приватним репетиторством, продовжуючи займатися освітою самостійно.

У 1882 році Коцюбинський заарештований за зв'язок з національно-визвольним рухом, а після звільнення поліція встановила за ним таємне спостереження. При цьому його квартиру кілька разів обшукували.

У 1890 році у Львові знайомиться з І. Франком, з яким надалі встановлюються дуже добрі стосунки. Крім того, тут Коцюбинський налагоджує контакти з редакціями журналів "Дзвінок", "Правда", "Зоря" і багатьма іншими виданнями Західної України.


У будинку класика (Чернігів) постійно збиралися представники творчої еліти України, серед яких були Павло Тичина, Василь Блакитний, Микола Вороний.

У 1911 р. "Товариство прихильників української науки і мистецтва" призначило Коцюбинському довічну стипендію у розмірі 2000 рублів на рік, щоб він міг звільнитися від служби і повністю присвятити себе творчості.

Коцюбинський багато подорожував. Він об'їздив майже всю Європу. Часто бував на острові Капрі (Італія), де проходив лікування. Там же зустрічався з М. Горьким, а в один час - 1911-1912 рр. - жив у нього вдома, де написав "Коні не винні" і "Подарунок на іменини".


Син Михайло Коцюбинського - Юрій Коцюбинський - відомий політичний, військовий, партійний діяч. Також у нього був син Роман і дві дочки: Оксана та Ірина.

Біографія М. Коцюбинського.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у Вінниці.

© Яндекс Условия использования ПробкиСейчасСтатистикаСлоиСхемаСпутникГибрид7 км

З Вінниці сім'я переїхала в містечко Бар, де майбутній письменник навчався в початковій школі з 1875 по 1876 рр.

З 1876 по 1880 рр. М. Коцюбинський навчається в духовному училищі у Шаргороді.

У 1880 р. Михайло Коцюбинський мав намір вступити до університету міста Кам'янець-Подільського, але у зв'язку з частими переїздами сім'ї його бажання не здійснилося, і він повернувся до Вінниці.

У 1886-1889 рр. він дає приватні уроки, продовжуючи самостійне навчання.

У 1891 році складає екстерном іспит при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, після чого працює репетитором.

У 1892-1896 рр. Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, працюва у Молдавії, після - в Криму. Пише цикл молдавських оповідань, серед яких "Для загального добра", "Дорогою ціною", "Пе коптьор".

З 1898 р. живе в Чернігові, де працює діловодом при земській управі, завідувачем столом народної освіти, редактором "Земського збірника Чернігівської губернії", у міському статистичному бюро.

У Чернігові зустрічає свою майбутню дружину Віру Дейша, від якої у нього було четверо дітей: Юрій, Оксана, Ірина, Роман

Помер Михайло Коцюбинський 25 квітня 1913 року.

Могила Михайла Коцюбинського в Чернігові 

Поховали великого письменника України на Болдиній горі в Чернігові.

Увічнення пам'яті М. Коцюбинського

Михайлу Коцюбинському присвячені два літературно-меморіальних музеї - у Вінниці і в Чернігові.

У Вінниці встановлено пам'ятник класику української літератури.

На згадку про Коцюбинського в Україні випущена пам'ятна монета.

На честь Коцюбинського названо два селища міського типу: Коцюбинське - в Києво-Святошинському районі Київської області та Михайло-Коцюбинське - в Чернігівському районі Чернігівської області. Також на честь класика названі вулиці в центрі Києва, інших містах України, в Москві (вул. Коцюбинського), а у м. Вінниці - проспект Коцюбинського.

Вулиця М. Коцюбинського в Києві

У 1970 році на кіностудії ім. Довженка знято художній біографічний фільм "Сім'я Коцюбинських".


Літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського


Пам'ятник Михайлу Коцюбинському в Вінниці


Пам'ятна монета із зображенням Михайла Коцюбинського


Вулиця Михайла Коцюбинського в Києві


Афіша фильму Сім'я Коцюбинських

За творами Михайла Коцюбинського знято фільми:

"Кривавий світанок" (1957);

"Коні не винні" (1957);

"Дорогою ціною" (1958);

"Тіні забутих предків" (1965).

З 1981 р. щорічно присуджується Всеукраїнська літературна премія ім. М. Коцюбинського.

З 1992 р. щорічно присуджується Чернігівська обласна премія ім. М. Коцюбинського авторам літературних, художніх і наукових досягнень, пов'язаних з Чернігівською областю.







УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ 

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО  

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ» 


Бесіда на тему: 

« День Європи в Україні » 

 

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях: свободи, демократії, поваги до прав людини, верховенства права, та враховує інтереси всіх учасників.

Відправною точкою на шляху до започаткування відзначення Дня Європи вважається Декларація Шумана, оприлюднена 9 травня 1950 року. Цей історичний документ, направлений на об’єднання під єдиним керівництвом вугільних та сталеплавильних ресурсів низки європейських держав, насамперед Франції та Німеччини, заклав підґрунтя європейської інтеграції. 

Рішення щодо увічнення дати проголошення Декларації Шумана шляхом святкування 9 травня як Дня Європи прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані.

Щорічно з нагоди свята у Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС відбуваються офіційні урочистості.

Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у “Європейському домі”.

Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи. Оскільки День Європи – 9 травня – збігається з Днем Перемоги, в Україні урочисті заходи проводять щорічно у третю суботу травня згідно з Указом Президента №339/2003 від 19 квітня 2003 року. Цього року День Європи в Україні припадає на 16 травня.

У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту. 

Ми воліли б мати не гірший, ніж у ЄС рівень соціального захисту і охорони здоров’я; хотіли б, аби наша молодь могла вдосконалювати свою освіту в Європі, а громадяни України вирушали на відпочинок за кордон без принизливих черг за візами.

З економічної точки зору європейський вибір підтверджує те, що ми прагнемо вільної торгівлі та ринкового розвитку народного господарства, з погляду науки – бажання інтегруватися в загальноєвропейську і світову науково-дослідницьку мережу, де ми, без сумніву, зможемо співробітничати на рівних.

Нарешті, так само, як і Європа, ми хочемо жити в мирі і добросусідстві, віримо, що економічна інтеграція – найдієвіший засіб стримування війни.

Відзначення Дня Європи в нашій державі – це підтвердження єдності України та Європи не тільки за географічною ознакою, а і за духом, історією, спільними цінностями, адже український народ є невід’ємною частиною європейської цивілізації.

13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі.  Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз.

З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції.

Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 року Президентом України П.О.Порошенком  та під час її ратифікації 16 вересня 2014 року Верховною Радою України було зроблено відповідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

Впродовж останніх років, а особливо з початком у 2014 році російської агресії проти України, ситуація в Україні та події навколо нашої держави займають одне з головним місць у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. «Українське питання» регулярно порушується у заявах, резолюціях, висновках та інших документах інституцій та керівництва Європейського Союзу.

Наразі ми лише святкуємо День Європи. І в цьому теж є щось євроінтеграційне. Гасло “Ми йдемо в європейський дім” для нас означає будівництво Української держави на принципах європейської демократії та політичної культури на засадах української духовності і моралі. Лише проводячи активну політику, проявляючи самоповагу і рішучість, Україна зможе посісти гідне місце в Європі, доконечно стати європейською країною.

Головною метою відзначення в Україні Дня Європи є:

– формування позитивної громадської думки щодо євроінтеграційного курсу України;

– ознайомлення якомога ширшого кола громадськості з європейськими цінностями та традиціями;

– популяризація загального європейського культурного надбання серед громадськості, зокрема, молоді;

– залучення населення регіонів України до діяльності, пов’язаної з інтеграцією країни до ЄС.

На території Хмельницької області відзначення Дня Європи буде проводитись відповідно заходів, затверджених розпорядженням голови облдержадміністрації 24.04.2015 року № 180/2015-р «Про заходи щодо відзначення в області Дня Європи».

До Дня Європи на Хмельниччині передбачено проведення низки акцій. Зокрема, Єдиного Дня інформування населення області, фестивалю «Європейська феєрія», «Талант-фест», циклу тематичних кінопереглядів «Про європейські цінності мовою кіно», виставок літератури, художніх робіт, фото- та речовх документів, конференцій, віртуальних мандрівок країнами Європи, тренінгів, предметних тижнів, вікторин, декад інформування, засідань «круглих столів», конкурсів малюнка та творчих учнівських робіт, засідань євроклубів, центрів європейської інтеграції, дискусійних та політичних клубів. 

Також з нагоди святкування Дня Європи в містах та районах області відбудуться культурно-масові заходи, спортивні змагання, концерти європейських композиторів та європейських мелодій, конкурси робіт учнівських мистецьких навчальних закладів тощо.



УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ 

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО  

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ» 


Бесіда на тему: 

МОЯ РОДИНА – МОЯ ФОРТЕЦЯ 


Родина — це сім’я

Родина — це маленька ланка суспільства. Поняття «родина» для кожної людини різне, але практично завжди воно пов’язане з найдорожчими й рідними нам людьми.

Що таке родина? Це сім’я, батьки, діти. Це коли любиш ти й люблять тебе. Найрідніші люди люблять не за якісь заслуги, а просто, за те, що ти є.

Родинний зв’язок передбачає високий ступінь довіри між близькими людьми. Ми довіряємо своїм батькам, а батьки довіряють нам, і так далі по ланцюжку.

Від слова родина віє теплотою і затишком, добром і любов’ю. Родина може асоціюватися не тільки з добром і любов’ю, але і з труднощами й тягарем. Дуже складно побудувати міцну й дружну родину, але завжди потрібно до цього прагнути.

Сенс життя полягає саме в щасливій родині.

Сім’я — це найдорожче, що у нас є в цьому житті. Це набагато більше, ніж просто частина суспільства або коло близьких родичів, що проживають разом. Коли я чую або вимовляю це слово, у свідомості відразу з’являються картини затишної вітальні. Я уявляю чаювання в світлій кухні, спільні прогулянки по парку. І відразу душу наповнюють приємні почуття… Я знаю, що для своєї сім’ї я потрібний, важливий і незамінний. Тож відчуваю всю теплоту і радість цих чудових миттєвостей.

На жаль, не кожна людина в світі має сім’ю. Є такі люди, які позбавлені її за різними обставинами. Вони все життя мріють про близьку людину, намагаються знайти в людях, що їх оточують, тепло та любов, яких їм не вистачає.

Отже, кожен з нас повинен любити свою сім’ю, цінувати кожну близьку людину й піклуватися про неї, як про себе.

Що таке сім’я?

Сім’я — це, перш за все, любов і взаєморозуміння. Тут не повинно бути місця егоїзму, грубості й жорстокості. Кожен повинен думати про щось інше, переживати, проявляти турботу — одним словом, все робити так, як хотів би, щоб робили для нього. У родині не можна думати тільки про себе та робити необдумані вчинки, на зло іншим. Неправильно ображати й завдавати болю тим, хто живе поруч з тобою та любить тебе. А якщо це відбувається — значить, люди не змогли зрозуміти, що таке сім’я. Не змогли гідно оцінити цей прекрасний дарунок небес.

Сім’я бере свій початок з того щасливого моменту, коли двоє людей погоджуються жити разом. Адже вони люблять один одного та вже не можуть жити окремо. Народження сім’ї, на мій погляд — справжнє диво. Тому що раніше ці двоє — чоловік і жінка — були абсолютно чужими, вони могли обходитися друг без друга. А тепер він не уявляє, як можна жити далі без неї, а вона те ж саме думає про нього. Вони щасливі, що знайшли один одного, і намагаються зробити так, щоб інша людина стала ще щасливішою. Живучи з іншою людиною і віддаючи їй себе, ти стаєш краще.

Отже, сім’я — це найдорожче в людському житті.

Сім’я без дітей — це якась неповна, несправжня сім’я. Чоловік і дружина повинні ростити дітей, і від цього обидва стають ще щасливішими. Адже діти разом з собою приносять у світ радість і посмішки. А ще з дітьми не буває нудно: день завжди сповнений турбот і клопоту. І це так приємно — жити й знати, що після тебе залишаться люди, в яких живе частинка тебе, і вони продовжуватимуть твій рід.

Маючи сім’ю, людина може бути впевнена, що у неї є те місце, де їй добре, є ті люди, які завжди люблять і чекають. Навіть якщо ти зробив щось дуже нехороше, якщо у тебе поганий настрій або нестерпний характер — тебе не перестануть любити. У сім’ї ми отримуємо найважливіше й необхідне кожній людині на світі — ласку та ніжність, розуміння і захист, підтримку й мудру пораду.

Чого вчить сім’я?

У сім’ї кожен з нас вчиться жити, тут нам викладаються найцінніші уроки: що потрібно вміти відрізняти добро від зла, поступатися, допомагати, прощати, приймати іншу людину такою, якою вона є, поважати старших і захищати тих, хто слабший за тебе. Не навчившись цьому, ми не зможемо правильно спілкуватися з іншими, чужими людьми — з суспільством, яке нас оточує. І, як наслідок, не зможемо нормально жити й розвиватися. Адже школа, інститут, офіс чи виробництво — це частинки суспільства, в яких люди повинні вміти перебувати та щось робити разом. Цьому ніяк не можна навчитися без сім’ї.

Це так прекрасно, коли є дружна сім’я, де всі члени живуть у гармонії, люблять і поважають один одного. Я хочу, щоб кожна людина в світі мала свою сім’ю і цінувала її вище всіх коштовностей на світі. І я знаю, що доки поруч зі мною буде моя сім’я, я буду щасливий. А вона буде зі мною завжди!


Роль родини в житті

Родина в нашому житті має величезне значення. Для кожної людини це поняття індивідуально. Хтось вважає, що родина — це ті люди, в оточенні яких ти виріс: батьки, бабусі й дідусі, брати й сестри. Для деяких же родина — це те, що створюєш сам: чоловік, дружина та діти. Я хочу розповісти про те, що таке родина для мене.

Обидва ці визначення правильні, просто їх треба поєднати. Безумовно, родина для кожної людини — це її близькі люди. Батьки подарували нам життя, бабусі й дідусі активно брали участь у вихованні, дядько й тітки з дитинства балували нас, а з братами й сестрами ми ділилися найпотаємнішим. У більш зрілому віці майже кожен з нас знаходить людину, з якою йому хочеться йти по життю, з якою він хоче виховувати дітей. І це буде вже сім’я, яку люди вибирають самі. Ми закохуємося, одружуємося, стаємо батьками й створюємо вже власний осередок суспільства. Таким чином, для мене родина — це і та, в якій ти народився, і та, яку ти створив.

Для кожної людини родина є опорою та підтримкою. Ми повинні цінувати кожен момент, проведений з нашими близькими, адже рідніше них у нас немає нікого. У книзі «Подорож Гектора у пошуках щастя» Франсуа Лелорд розповів історію жінки, яка була хворою на рак. Головний герой твору запитав у неї, що, на її думку, є найбільшим і справжнім щастям. Вона відповіла: «Щастя мого сина». Вона не сказала, що найважливіше для неї вилікуватися від раку, для неї пріоритетне щастя її сина. Я вважаю, що справжня родина — це тоді, коли для тебе важливіше щастя твого ближнього, ніж твоє власне. Якою би багатою людиною я не був, яке б міцне здоров’я не мав, я ніколи не зможу бути щасливим, якщо хтось з моїх близьких нещасливий.

Зрозуміло, що в житті важливий баланс. Бажано було б, якщо б ми жили в достатку, ніколи не хворіли й наші родини були міцними. Але якщо необхідно розставляти пріоритети, то для мене немає нічого важливішого за родину. Ми можемо нескінченно працювати для того, щоб купити шикарну квартиру в центрі міста, престижну машину й купу дорогого одягу, але невже це все важливіше посмішки близької людини?

Якщо чесно, мені складно зрозуміти людей, які присвячують своє життя кар’єрі. Деякі з них навіть не заводять власних сімей, настільки вони грузнуть в цих сірих буднях, і у них в житті тільки дві мети: кар’єрний ріст і гроші. Мені завжди було цікаво, як ці люди відчувають себе, коли повертаються додому в порожню квартиру?

Отже, в моєму житті родина займає перше місце. Я обожнюю своїх батьків. Шалено вдячний їм за те, що вони приділяють мені багато свого часу. Я радий, що і з мамою, і з татом відносини у нас дуже довірливі. Родина в певній мірі мотивує мене. Мені дуже хочеться добре вчитися, щоб мої батьки могли мною пишатися. І зрозуміло, я хочу у майбутньому створити свою власну родину. Хочу приходити з роботи в затишний будинок, де мене чекатимуть улюблена дружина й радісні діти. Хочу робити їх щасливими. І це для мене є сенсом життя.



“Родина”, “рід”, які слова святі!
 Вони потрібні кожному в житті,
 Бо всі ми з вами гілочки на дереві,
 Що вже стоїть віки.
 Це дерево – наш славний родовід,
 Це батько, мати, прадід твій і дід.
 

Батько і мати – два сонця гарячих,
 Що нам дарують надію й тепло,
 Батько і мати у долі дитячій
 Так необхідні, щоб щастя було !
 


Червона калина – то наша родина
 Хорошенько цвіте.
 Ой, роде наш красний,
 Роде наш прекрасний,
 Не цураймося, признаваймося,
 Не багацько ж нас є.
 А перший цвіточок – то рідная мати,
 Хорошенько цвіте…
 А другий цвіточок – то рідний батько,
 Батечко, добре росте…
 А третій цвіточок – то наша діти,
 Гарні сини і доньки…
 



Сім'я - це щастя, любов і удача,
 Сім'я - це влітку поїздки на дачу.
 Сім'я - це свято, сімейні дати,
 Подарунки, покупки, приємні витрати.
 Народження дітей, перший крок, перший лепет,
 Мрії про хороше, хвилювання і трепет.
 Сім'я - це праця, один про одного турбота,
 Сім'я - це багато домашньої роботи.
 Сім'я - це важливо!
 Сім'я - це складно!
 Але щасливо жити одному неможливо!
 Завжди будьте разом, любов бережіть,
 Образи і сварки подалі гоните,
 Хочу, щоб про нас говорили друзі:
 Яка гарна Ваша родина!




УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО 

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»


Бесіда на тему:


ДЕНЬ ПАМЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

18 квітня світ відзначає 

Міжнародний день пам’яток та історичних місць.

Цей День встановлений у 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників та визначних місць, створеної при ЮНЕСКО. Головним поштовхом до цього стала необхідність збереження від модернізаційних віянь сучасної цивілізації видатних архітектурних, фортифікаційних, садово-паркових надбань світової культури.

 У 1999 році за підтримки вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам'яток історії і культури було ухвалено встановити в Україні День пам'яток історії і культури і відзначати його щорічно 18 квітня. 

Україна – держава з багатовіковою історією та культурою. У кожному регіоні є свої визначні пам’ятки – перлини української землі. Це наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких з них і понині проводяться служби), багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів.

Одна з найближчих до нас визначна пам’ятка

– Острів Хортиця.

Острів Хортиця є найбільшим островом на Дніпрі з унікальним природним та історичним комплексом, пов'язаним з історією українського козацтва. Він розташований в межах сучасного міста Запоріжжя, в Каховському водосховищі; простягається на більш ніж 12 км. На острові є дубові гаї, ялинові ліси, луки та степи. Хортиця – національний заповідник, ідеальне місце для Музею історії запорозького козацтва, в якому зберігаються експонати з часів кам’яного віку і до ХХ ст. Про славну козацьку історію нагадують відтворене козацьке поселення, театралізовані дійства, музей тощо.

Дніпровська Гідроелектростанція – Запоріжжя-

На власні очі треба побачити унікальну гідротехнічну споруду, першу гідроелектростанцію колишнього Радянського Союзу і одну з найбільших у Європі – Дніпровську ГЕС. Ця грандіозна пам’ятка розташована на мальовничому березі Дніпра. Збудована ледь не століття тому, Дніпровська ГЕС і зараз успішно виконує своє призначення – забезпечує світлом та теплом значну частину мешканців України та вітчизняних підприємств. Краєвид із ДніпроГЕСу на околиці, на ріку, на Хортицю, без перебільшення, вражає кожного, хто тут побував. Що таке Дніпровська ГЕС Дніпровська ГЕС, або ДніпроГЕС, є п'ятим ступенем нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі. Вона утворює найстаріше на ріці водосховище. 

Історія Будівництво Дніпровської ГЕС почалося 1927 року. Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів. Через 12 років стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції. В липні 1932 року вийшов на маршрут перший трамвай через новозбудовану греблю, тоді ж здійснили перший після ліквідації порогів рейс із Києва до Херсона. Війна і підрив ДніпроГЕСу У період наступу фашистських військ у серпні 1941 року греблю Дніпровської ГЕС у Запоріжжі підірвали працівники НКВС. Після вибуху 20 тонн толу (за іншими даними – амоналу) виникла пробоїна завдовжки близько 150 метрів. Через неї ринула вниз багатометрова хвиля, яка спричинила руйнування і загибель людей у береговій зоні. Від великої води постраждали і німецькі війська, і червоноармійці, що здійснювали переправу через Дніпро, а також  мешканці острова Хортиця та довколишніх місць. Німецьке командування оцінило свої втрати у живій силі в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільних приблизні: від 20 до 120 тисяч осіб. Пізніше стало відомо, що вибух на ДніпроГЕСі був спланований ще на початку серпня і схвалений Сталіним. Командування підривників, що виконували спецзавдання, не повідомило про операцію ні місцеве населення, ані військове керівництво. Після захоплення Запоріжжя вермахтом німці відновили зруйновану частину греблі. 

Коли ситуація на фронті кардинально змінилася, перед відступом вони почали готувати ДніпроГЕС до руйнування. Для цього було завезено понад 200 тонн вибухівки і десятки авіабомб. Бомби укладали безпосередньо в турбіни. У військових мемуарах є згадки про те, що німці планували висадити в повітря всю греблю, але була зруйнована лише її частина. Після війни греблю відновили, а 1972 року розпочали будівництво другої черги Дніпровської ГЕС. 

На повну потужність вона вийшла через 9 років.

Історико- археологічний заповідник 

«Камяна могила» - Мирне

У долині річки Молочної розташований історико-археологічний заповідник «Кам'яна могила». Здалеку він нагадує жовтий острів, утворений із величезних кам'яних брил 12 метрів заввишки. Мільйони років тому ця місцевість була дном Сарматського моря. Коли воно висохло, на цьому місці утворилася пустеля. З'явилися червоно-бурі глини, до складу яких входили залізо і марганець. Танення льодовика спричинило виникнення різних величезних вимивин. З'явився острів, із якого пізніше утворився пагорб. Під дією води, сонця, повітря пагорб розколовся на тисячі кам'яних брил, що утворили різні проходи, гроти, печери. Протягом тисячоліть ці печери слугували для різних племен своєрідним храмом, де вони поклонялися своїм богам, здійснювали обряди. Про це свідчать знайдені археологами жертовники та збережені наскельні малюнки, які дослідники відносять до кам'яного віку, пізнього палеоліту, епохи бронзи та середньовіччя. Загалом на території заповідника є 86 місць, де зафіксовані такі зображення. В основному їх протирали гострим каменем, на деякі наносили шари чорної або червоної мінеральної фарби. У цьому заповіднику в печері Відьмака можна побачити навіть зображення мамонтів та первісних людей. 


Не менш дивовижний Херсонес
Херсонес був давньогрецькою колонією, заснованою приблизно 2500 років тому в південно-західній частині Криму, відомій як Таврія. Стародавнє місто лежить на березі Чорного моря, біля Севастополя. Його також називають «Українська Помпея». Це місто-держава мало довге життя, і його історія є частиною історії Древньої Греції, Древнього Риму та Візантії. В кінці ХІУ ст. навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля. Херсонес та його округа насичені пам’ятками (елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, вулиці тощо), які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на цій території та є надбанням світової цивілізації.

Києво-Печерська лавра  , м. Київ

Православниймонастирський комплексодин із найбільших християнських центрів-святинь країни. Визначна пам'ятка історії та архітектури.

Заснований 1051 року як печерний монастир за межами Києва. У середньовіччі був оплотом грецького православ'я на Русі, центром опозиції світській владі (руським та литовським князям) та вестернізації1592 року отримав ставропігіюКонстантинопольського патріарха1688 року став лаврою.

 У ранньому новому часі перетворився на центр паломництваправославних з усієї Російської імперії.

1994 року разом із Софійським собором внесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.


Ці історичні пам'ятки лише початок величезного різноманітного скарбу Української нації, частка державного реєстру національного культурного надбання.

Державний реєстр національного культурного надбання — список пам'яток археології, архітектури й містобудування, історичних, документальних й інших об'єктів, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки України.


Державний реєстр нерухомих пам'яток Українимістить перелік об'єктів культурної спадщини, які офіційно беруться державою під охорону. Такі об'єкти визначаються незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності. Після внесення до реєстру об'єкти культурної спадщини набувають статусу пам'яток.

Світова спадщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage) — видатні культурні та природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО. Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні.

Становлення України як незалежної держави покладає на неї особливу відповідальністьза долю історичних та культурних реліквій, що знаходяться на її території і є невід’ємною частиною світової історико-культурної спадщини.

Питання збереження пам’яток історії та культури регулюється Конституцією України, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Дорогі студенти, щиро вітаємо вас з Днем пам’яток історії та культури України і Міжнародним днем пам’яток та визначних місць.

Україна багата історико-культурною спадщиною.  Отже нам всім треба зберегти надбання минулого, відновити втрачене та передати неоціненні здобутки майбутнім поколінням – висока і благородна місія. Байдужість до духовного розвитку нації, зневага до культурної спадщини призводить до непоправних втрат в усіх сферах суспільного життя.




УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО 

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»


Бесіда на тему:

« Заповідники і національні парки»


Заповідання, як метод територіальної охорони природи, на сьогодні залишається головною гарантією збереження генофонду живої природи, унікальних природних екосистем, ландшафтів і є складовою системи забезпечення конституційного права людини на безпечне довкілля.

Взагалі, заповідання, як метод територіальної охорони природи, на сьогодні залишається головною гарантією збереження генофонду живої природи, унікальних природних екосистем, ландшафтів і є складовою системи забезпечення конституційного права людини на безпечне довкілля.

 Сучасна мережа природно-заповідних об’єктів  сформувалась внаслідок праці багатьох поколінь природоохоронців і відіграє важливу роль у вирішенні проблем збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, підтримці екологічної рівноваги у природі, формуванні світоглядних орієнтирів людини, спільнот, суспільства.

 

Перший заповідник на території сучасної України був створений у 1886 році українським природознавцем Володимиром Дідушицьким. Це, до речі, був і перший заповідник в Європі, який являв собою природний резерват площею 22,4 га поблизу с. Пеняки (нині Бродівський район Львівської області) та одержав назву «Пам’ятка Пеняцька».

Найдавнішим видом заповідання на території України є сакральне, в основі якого – поклонiння святим мiсцям та таїнствам природи. При цьому дика природа визнається священною, їй поклоняються та захищають через її зв’язок з Божеством. Сакральне заповiдання здiйснюється без втручання державних iнституцiй. Залишки такої народної охорони природи трапляються на територiї України й донинi у виглядi святих джерел, дерев та скель (валунiв), у Захiднiй Українi та в Криму – у виглядi священних гiр, печер i гаїв. Ресурсний пiдхiд також є одним з найважливіших напрямiв заповiдання, але він почав розвиватися трохи пiзнiше. Вiдповiдно до нього дику природу розглядають винятково як засiб для досягнення людиною власних цiлей, а прiоритетними визнають господарськi цiнностi природи, наприклад, вiдтворення мисливських видiв тварин для полювання, вирощування лiсу для одержання максимальної продукцiї. Такий вид заповiдання був поширений у часи Київської Русi й пiзнiше. Ресурсний пiдхiд у заповiданнi мав один з пiкiв свого розвитку на територiї України у 50–60-х роках 20 століття у зв’язку з масовою органiзацiєю мисливських i рибогосподарських заказникiв. 


Розглянемо детально  за прикладом  сучасної мережі природно-заповідних об’єктів Львівщини, яка сформувалась внаслідок праці багатьох поколінь природоохоронців і відіграє важливу роль у вирішенні проблем збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, підтримці екологічної рівноваги у природі, формуванні світоглядних орієнтирів людини, спільнот, суспільства.

      На території цієї області функціонує 357 об’єктів природно-заповідного фонду, загальною площею понад 158 тис га, що складає 7,2% від загальної площі області. Найбільшу площу в структурі природно-заповідного фонду області займають національні природні парки Сколівські Бескиди, Яворівський і «Північне Поділля», загальною площєю 58,3505 тис га, регіональні ландшафтні парки – 56,2889 тис га та заказники – 31,07212 тис га. Щодо кількості заповідних об’єктів у різних категоріях заповідання, то найбільше на території області знаходиться пам’яток природи – 188 об’єктів (2830,24 га), парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 62 (905,37 га) та заповідних урочищ – 48 об’єктів (6502,40 га).

В 2016 році з ініціативи департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації, в рамках реалізації Регіональної програми розвитку заповідної справи у Львівській області на 2009 – 2020 роки, рішенням Львівської обласної ради створено ландшафтний заказник місцевого значення “Журавлиний”, комплексну пам’ятку природи місцевого значення «Під Парашкою» та комплексну пам’ятку природи місцевого значення «Козій» і ботанічну пам’ятку природи місцевого значення «Свідок історії».

У рамках реалізації Регіональної програми розвитку заповідної справи у Львівській області на 2020 рік в області ведеться робота зі створення національного природного парку «Бойківщина» у Карпатському регіоні на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Пікуй» (найвища в межах області вершина висотою 1406 м над р.м.), загальнозоологічного заказника «Либохорівський», регіонального ландшафтного парку «Надсянський» (який є складовою першого в світі міжнародного українсько-польсько-словацького резервату біосфери «Східні Карпати»)

Але це лише   частина заповідників та національних парків України, які розвиваються, вивчаються всі умови вдосконалення та збереження найціннішого скарбу нашої країни.


Розвиток природно-заповідного фонду України 


Актуальні проблеми . Світова і національна природоохоронна практика свідчить, що гарантією забезпечення збалансованого землекористування, збереження унікальних і типових природних ландшафтів та скорочення темпів втрати біорізноманіття є створення науково обґрунтованої мережі природоохоронних територій як базового елементу екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку окремих регіонів і всієї країни.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю наукового обґрунтування ролі і місця установ природно-заповідного фонду у розвитку сучасного рекреаційного господарства, а також необхідністю пошуку механізмів та інструментів забезпечення ефективного екологобезпечного використання рекреаційних ресурсів об’єктів природно-заповідного фонду.

Аналіз останніх джерел досліджень і публікацій. Проблематика еколого-економічного регулювання процесів функціонування і розвитку природно-заповідних територій перебуває у полі зору багатьох учених-економістів, зокрема, формування розвитку заповідних територій стали предметом досліджень таких фахівців, як В.Борейко , В.Горлачук , М.Гродзинський , О.Деркач , О. Коваленко, та ін., в яких обґрунтовано, що національна конкурентоспроможність є підставою активного розвитку заповідної справи. Вчені дослідили тісну взаємозалежність між станом природного довкілля та соціально-економічним розвитком суспільства, якістю життя населення.

Але неможливо вирішити дане питання без детального аналізу сучасного стану заповідників та національних природних парків України, що дасть можливість обґрунтувати практичні рекомендації здійснення рекреаційної діяльності на природоохоронних територіях і впровадження механізмів стратегічного управління, спрямованих на підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів.

Метою роботи фахівців є дослідження оцінки стану діяльності територій природно-заповідного фонду України, що дозволить визначити параметри оптимізації еколого-економічної структури та напрями удосконалення рекреаційного використання ресурсів природно-заповідного фонду.


На території сучасної України функціонує 42національних природних парків, 18 природних та 4 біосферних заповідників.

Усі національні природні парки були утворені після 1980 року. Найбільшим серед них є Національний природний парк «Подільські Товтри», найстарішим – Карпатський національний природний парк .


Найстарішими серед заповідників є Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, утворений у 1898 році; Кримський природний заповідник та Канівський природний заповідник Київського університету ім. Тараса Шевченка, утворені у 1923 році, а також Чорноморський біосферний заповідник, утворений у 1927 році .


Найбільшими серед природних заповідників є Кримський природний заповідник, Рівненський природний заповідник та Природний заповідник «Древлянський».

Біосферні заповідники усі мають значні площі: більше 30,0 тис. га.

Загальна характеристика найбільших національних  

природних парків України 

Назва парку 

Рік утворення

Площа природно-заповідного фонду, га

Кількість 

рослинних угруповань, занесених 

до Зеленої книги 

України, од.

Кількість видів рослин, 

занесених до Червоної книги України, од.

Кількість видів тварин, 

занесених до Червоної книги України, од.

Карпатський національний природний парк

1980

50495,0

20

94

65

Шацький національний природний парк

1984

48977,0

16

42

70

Національний природній парк «Синевир»

1989

43000,0

19

53

44

Азово-Сиваський національний природний парк

1993

52154,0

5

7

37

Національний природний парк «Подільські Товтри»

1996

261316,0

11

Національний природний парк «Святі Гори»

1997

40448,0

16

56

91

Національний природній парк Ужанський

1999

39159,3

8

78

86

Національний природний парк «Сколівські бескиди»

1999

35261,0

9

40

53

Національний природний парк «Гуцульщина»

2002

32271,0

20

76

83

Мезинський національний природний парк

2006

31035,2

8

17

82

Національний природний парк «Прип’ять-Стохід»

2007

39315,5

5

38

38

Національний природний парк «Білобережжя Святослава»

2009

35223,1

2

17

88

Приазовский національний природний парк

2010

78126,9




 
          Сучасний вид заповiдання для збереження залишкiв природи (окремих природних комплексiв чи їхніх частин), який уже можна назвати класичним, почав формуватися з кiнця 20-х років 20 столiття (створювалися першi заповідники та пам’ятки природи) i набуває значного розвитку з 80-х років з організацією різних типів заказників і національних природних парків.

Класичне заповiдання сформувалося на противагу iндустрiалiзацiї держави, коли зi стрiмким розвитком сiльськогосподарської технiки та технологiй відбувалося швидке розширення площi орних земель, мiста перетворювалися на великi технополiси. Вченi побачили загрозу всiй природi, яка є основою життя, тому, знищуючи її, ми втрачаємо сам базис iснування людини.

У 1992 році вперше була сформована чiтка правова база заповiдання у виглядi Закону України «Про природно-заповiдний фонд України». У преамбулi Закону записано: «Природно-заповiдний фонд становлять дiлянки сушi i водного простору, природнi комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреацiйну та iншу цiннiсть i видiленi з метою збереження природної рiзноманiтностi ландшафтiв, генофонду тваринного i рослинного свiту, пiдтримання загального екологiчного балансу та забезпечення фонового монiторингу навколишнього природного середовища». 

Велике значення для розвитку заповiдної справи в Українi мала пiдготовка двох видань Червоної книги України, статус якої у 2002 роцi пiдвищено до рiвня Закону України «Про Червону книгу України». Відповідно до Закону види рослин і тварин, занесенi до цiєї книги, рослиннi угруповання Зеленої книги України, а також види рослин i тварин i типи природних середовищ з Червоних перелiкiв чинних для України мiжнародних конвенцiй визнано прiоритетами під час заповiдання та здiйснення природоохоронної дiяльностi у межах ПЗФ.


 Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство екології та природних ресурсів України.

1 грудня 2008 року Президент України видав Указ № 1129/2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів». У 2009 році було значно розширено межi територiй і створено нові нацiональні природні парки та iнші природно-заповiдні об’єкти. 18 серпня 2009 року Президент України підписав Указ «Про день працівника природно-заповідної справи», який щороку відзначають 7 липня.


Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фонду України. В них дозволено вільний доступ туристів. В Україні станом на 2011 рік налічується 40 національних природних парків загальною площею більше 10000 км² (1,8 % території), які розташовані у 12 з 24 областей і Автономній Республіці Крим. 


Неймовірна природа — гордість нашої країни 

Україна — країна різних ландшафтів: від гір до моря, від полонин до степів. Тому не дивно, що тут так багато дивовижних і різних між собою парків. Нам є чим пишатися і є, де насолодитися природою

Україна — це країнатисячі мальовничих та загадкових куточків, які можна знайти всюди. Багато з них мають свою історію і сповнені містичних загадок, всі ці місця мають для країни велику національну цінність.

Заповідники та національні природні парки в основному доповнюють характеристику унікальної української природи і значною мірою призначені для рекреації і знайомства жителів країни з її видатною природною спадщиною.