УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО 

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»


Бесіда на тему:

« День Європи в Україні »

 

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях: свободи, демократії, поваги до прав людини, верховенства права, та враховує інтереси всіх учасників.

Відправною точкою на шляху до започаткування відзначення Дня Європи вважається Декларація Шумана, оприлюднена 9 травня 1950 року. Цей історичний документ, направлений на об’єднання під єдиним керівництвом вугільних та сталеплавильних ресурсів низки європейських держав, насамперед Франції та Німеччини, заклав підґрунтя європейської інтеграції.

Рішення щодо увічнення дати проголошення Декларації Шумана шляхом святкування 9 травня як Дня Європи прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані.

Щорічно з нагоди свята у Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС відбуваються офіційні урочистості.

Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у “Європейському домі”.

Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи. Оскільки День Європи – 9 травня – збігається з Днем Перемоги, в Україні урочисті заходи проводять щорічно у третю суботу травня згідно з Указом Президента №339/2003 від 19 квітня 2003 року. Цього року День Європи в Україні припадає на 16 травня.

У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.

Ми воліли б мати не гірший, ніж у ЄС рівень соціального захисту і охорони здоров’я; хотіли б, аби наша молодь могла вдосконалювати свою освіту в Європі, а громадяни України вирушали на відпочинок за кордон без принизливих черг за візами.

З економічної точки зору європейський вибір підтверджує те, що ми прагнемо вільної торгівлі та ринкового розвитку народного господарства, з погляду науки – бажання інтегруватися в загальноєвропейську і світову науково-дослідницьку мережу, де ми, без сумніву, зможемо співробітничати на рівних.

Нарешті, так само, як і Європа, ми хочемо жити в мирі і добросусідстві, віримо, що економічна інтеграція – найдієвіший засіб стримування війни.

Відзначення Дня Європи в нашій державі – це підтвердження єдності України та Європи не тільки за географічною ознакою, а і за духом, історією, спільними цінностями, адже український народ є невід’ємною частиною європейської цивілізації.

13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі.  Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз.

З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції.

Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 року Президентом України П.О.Порошенком  та під час її ратифікації 16 вересня 2014 року Верховною Радою України було зроблено відповідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

Впродовж останніх років, а особливо з початком у 2014 році російської агресії проти України, ситуація в Україні та події навколо нашої держави займають одне з головним місць у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. «Українське питання» регулярно порушується у заявах, резолюціях, висновках та інших документах інституцій та керівництва Європейського Союзу.

Наразі ми лише святкуємо День Європи. І в цьому теж є щось євроінтеграційне. Гасло “Ми йдемо в європейський дім” для нас означає будівництво Української держави на принципах європейської демократії та політичної культури на засадах української духовності і моралі. Лише проводячи активну політику, проявляючи самоповагу і рішучість, Україна зможе посісти гідне місце в Європі, доконечно стати європейською країною.

Головною метою відзначення в Україні Дня Європи є:

– формування позитивної громадської думки щодо євроінтеграційного курсу України;

– ознайомлення якомога ширшого кола громадськості з європейськими цінностями та традиціями;

– популяризація загального європейського культурного надбання серед громадськості, зокрема, молоді;

– залучення населення регіонів України до діяльності, пов’язаної з інтеграцією країни до ЄС.

На території Хмельницької області відзначення Дня Європи буде проводитись відповідно заходів, затверджених розпорядженням голови облдержадміністрації 24.04.2015 року № 180/2015-р «Про заходи щодо відзначення в області Дня Європи».

До Дня Європи на Хмельниччині передбачено проведення низки акцій. Зокрема, Єдиного Дня інформування населення області, фестивалю «Європейська феєрія», «Талант-фест», циклу тематичних кінопереглядів «Про європейські цінності мовою кіно», виставок літератури, художніх робіт, фото- та речовх документів, конференцій, віртуальних мандрівок країнами Європи, тренінгів, предметних тижнів, вікторин, декад інформування, засідань «круглих столів», конкурсів малюнка та творчих учнівських робіт, засідань євроклубів, центрів європейської інтеграції, дискусійних та політичних клубів. 

Також з нагоди святкування Дня Європи в містах та районах області відбудуться культурно-масові заходи, спортивні змагання, концерти європейських композиторів та європейських мелодій, конкурси робіт учнівських мистецьких навчальних закладів тощо.



УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ 

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО  

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ» 


Бесіда на тему: 

МОЯ РОДИНА – МОЯ ФОРТЕЦЯ 


Родина — це сім’я

Родина — це маленька ланка суспільства. Поняття «родина» для кожної людини різне, але практично завжди воно пов’язане з найдорожчими й рідними нам людьми.

Що таке родина? Це сім’я, батьки, діти. Це коли любиш ти й люблять тебе. Найрідніші люди люблять не за якісь заслуги, а просто, за те, що ти є.

Родинний зв’язок передбачає високий ступінь довіри між близькими людьми. Ми довіряємо своїм батькам, а батьки довіряють нам, і так далі по ланцюжку.

Від слова родина віє теплотою і затишком, добром і любов’ю. Родина може асоціюватися не тільки з добром і любов’ю, але і з труднощами й тягарем. Дуже складно побудувати міцну й дружну родину, але завжди потрібно до цього прагнути.

Сенс життя полягає саме в щасливій родині.

Сім’я — це найдорожче, що у нас є в цьому житті. Це набагато більше, ніж просто частина суспільства або коло близьких родичів, що проживають разом. Коли я чую або вимовляю це слово, у свідомості відразу з’являються картини затишної вітальні. Я уявляю чаювання в світлій кухні, спільні прогулянки по парку. І відразу душу наповнюють приємні почуття… Я знаю, що для своєї сім’ї я потрібний, важливий і незамінний. Тож відчуваю всю теплоту і радість цих чудових миттєвостей.

На жаль, не кожна людина в світі має сім’ю. Є такі люди, які позбавлені її за різними обставинами. Вони все життя мріють про близьку людину, намагаються знайти в людях, що їх оточують, тепло та любов, яких їм не вистачає.

Отже, кожен з нас повинен любити свою сім’ю, цінувати кожну близьку людину й піклуватися про неї, як про себе.

Що таке сім’я?

Сім’я — це, перш за все, любов і взаєморозуміння. Тут не повинно бути місця егоїзму, грубості й жорстокості. Кожен повинен думати про щось інше, переживати, проявляти турботу — одним словом, все робити так, як хотів би, щоб робили для нього. У родині не можна думати тільки про себе та робити необдумані вчинки, на зло іншим. Неправильно ображати й завдавати болю тим, хто живе поруч з тобою та любить тебе. А якщо це відбувається — значить, люди не змогли зрозуміти, що таке сім’я. Не змогли гідно оцінити цей прекрасний дарунок небес.

Сім’я бере свій початок з того щасливого моменту, коли двоє людей погоджуються жити разом. Адже вони люблять один одного та вже не можуть жити окремо. Народження сім’ї, на мій погляд — справжнє диво. Тому що раніше ці двоє — чоловік і жінка — були абсолютно чужими, вони могли обходитися друг без друга. А тепер він не уявляє, як можна жити далі без неї, а вона те ж саме думає про нього. Вони щасливі, що знайшли один одного, і намагаються зробити так, щоб інша людина стала ще щасливішою. Живучи з іншою людиною і віддаючи їй себе, ти стаєш краще.

Отже, сім’я — це найдорожче в людському житті.

Сім’я без дітей — це якась неповна, несправжня сім’я. Чоловік і дружина повинні ростити дітей, і від цього обидва стають ще щасливішими. Адже діти разом з собою приносять у світ радість і посмішки. А ще з дітьми не буває нудно: день завжди сповнений турбот і клопоту. І це так приємно — жити й знати, що після тебе залишаться люди, в яких живе частинка тебе, і вони продовжуватимуть твій рід.

Маючи сім’ю, людина може бути впевнена, що у неї є те місце, де їй добре, є ті люди, які завжди люблять і чекають. Навіть якщо ти зробив щось дуже нехороше, якщо у тебе поганий настрій або нестерпний характер — тебе не перестануть любити. У сім’ї ми отримуємо найважливіше й необхідне кожній людині на світі — ласку та ніжність, розуміння і захист, підтримку й мудру пораду.

Чого вчить сім’я?

У сім’ї кожен з нас вчиться жити, тут нам викладаються найцінніші уроки: що потрібно вміти відрізняти добро від зла, поступатися, допомагати, прощати, приймати іншу людину такою, якою вона є, поважати старших і захищати тих, хто слабший за тебе. Не навчившись цьому, ми не зможемо правильно спілкуватися з іншими, чужими людьми — з суспільством, яке нас оточує. І, як наслідок, не зможемо нормально жити й розвиватися. Адже школа, інститут, офіс чи виробництво — це частинки суспільства, в яких люди повинні вміти перебувати та щось робити разом. Цьому ніяк не можна навчитися без сім’ї.

Це так прекрасно, коли є дружна сім’я, де всі члени живуть у гармонії, люблять і поважають один одного. Я хочу, щоб кожна людина в світі мала свою сім’ю і цінувала її вище всіх коштовностей на світі. І я знаю, що доки поруч зі мною буде моя сім’я, я буду щасливий. А вона буде зі мною завжди!


Роль родини в житті

Родина в нашому житті має величезне значення. Для кожної людини це поняття індивідуально. Хтось вважає, що родина — це ті люди, в оточенні яких ти виріс: батьки, бабусі й дідусі, брати й сестри. Для деяких же родина — це те, що створюєш сам: чоловік, дружина та діти. Я хочу розповісти про те, що таке родина для мене.

Обидва ці визначення правильні, просто їх треба поєднати. Безумовно, родина для кожної людини — це її близькі люди. Батьки подарували нам життя, бабусі й дідусі активно брали участь у вихованні, дядько й тітки з дитинства балували нас, а з братами й сестрами ми ділилися найпотаємнішим. У більш зрілому віці майже кожен з нас знаходить людину, з якою йому хочеться йти по життю, з якою він хоче виховувати дітей. І це буде вже сім’я, яку люди вибирають самі. Ми закохуємося, одружуємося, стаємо батьками й створюємо вже власний осередок суспільства. Таким чином, для мене родина — це і та, в якій ти народився, і та, яку ти створив.

Для кожної людини родина є опорою та підтримкою. Ми повинні цінувати кожен момент, проведений з нашими близькими, адже рідніше них у нас немає нікого. У книзі «Подорож Гектора у пошуках щастя» Франсуа Лелорд розповів історію жінки, яка була хворою на рак. Головний герой твору запитав у неї, що, на її думку, є найбільшим і справжнім щастям. Вона відповіла: «Щастя мого сина». Вона не сказала, що найважливіше для неї вилікуватися від раку, для неї пріоритетне щастя її сина. Я вважаю, що справжня родина — це тоді, коли для тебе важливіше щастя твого ближнього, ніж твоє власне. Якою би багатою людиною я не був, яке б міцне здоров’я не мав, я ніколи не зможу бути щасливим, якщо хтось з моїх близьких нещасливий.

Зрозуміло, що в житті важливий баланс. Бажано було б, якщо б ми жили в достатку, ніколи не хворіли й наші родини були міцними. Але якщо необхідно розставляти пріоритети, то для мене немає нічого важливішого за родину. Ми можемо нескінченно працювати для того, щоб купити шикарну квартиру в центрі міста, престижну машину й купу дорогого одягу, але невже це все важливіше посмішки близької людини?

Якщо чесно, мені складно зрозуміти людей, які присвячують своє життя кар’єрі. Деякі з них навіть не заводять власних сімей, настільки вони грузнуть в цих сірих буднях, і у них в житті тільки дві мети: кар’єрний ріст і гроші. Мені завжди було цікаво, як ці люди відчувають себе, коли повертаються додому в порожню квартиру?

Отже, в моєму житті родина займає перше місце. Я обожнюю своїх батьків. Шалено вдячний їм за те, що вони приділяють мені багато свого часу. Я радий, що і з мамою, і з татом відносини у нас дуже довірливі. Родина в певній мірі мотивує мене. Мені дуже хочеться добре вчитися, щоб мої батьки могли мною пишатися. І зрозуміло, я хочу у майбутньому створити свою власну родину. Хочу приходити з роботи в затишний будинок, де мене чекатимуть улюблена дружина й радісні діти. Хочу робити їх щасливими. І це для мене є сенсом життя.



“Родина”, “рід”, які слова святі!
 Вони потрібні кожному в житті,
 Бо всі ми з вами гілочки на дереві,
 Що вже стоїть віки.
 Це дерево – наш славний родовід,
 Це батько, мати, прадід твій і дід.
 

Батько і мати – два сонця гарячих,
 Що нам дарують надію й тепло,
 Батько і мати у долі дитячій
 Так необхідні, щоб щастя було !
 


Червона калина – то наша родина
 Хорошенько цвіте.
 Ой, роде наш красний,
 Роде наш прекрасний,
 Не цураймося, признаваймося,
 Не багацько ж нас є.
 А перший цвіточок – то рідная мати,
 Хорошенько цвіте…
 А другий цвіточок – то рідний батько,
 Батечко, добре росте…
 А третій цвіточок – то наша діти,
 Гарні сини і доньки…
 



Сім'я - це щастя, любов і удача,
 Сім'я - це влітку поїздки на дачу.
 Сім'я - це свято, сімейні дати,
 Подарунки, покупки, приємні витрати.
 Народження дітей, перший крок, перший лепет,
 Мрії про хороше, хвилювання і трепет.
 Сім'я - це праця, один про одного турбота,
 Сім'я - це багато домашньої роботи.
 Сім'я - це важливо!
 Сім'я - це складно!
 Але щасливо жити одному неможливо!
 Завжди будьте разом, любов бережіть,
 Образи і сварки подалі гоните,
 Хочу, щоб про нас говорили друзі:
 Яка гарна Ваша родина!




УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО 

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»


Бесіда на тему:


ДЕНЬ ПАМЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

18 квітня світ відзначає 

Міжнародний день пам’яток та історичних місць.

Цей День встановлений у 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників та визначних місць, створеної при ЮНЕСКО. Головним поштовхом до цього стала необхідність збереження від модернізаційних віянь сучасної цивілізації видатних архітектурних, фортифікаційних, садово-паркових надбань світової культури.

 У 1999 році за підтримки вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам'яток історії і культури було ухвалено встановити в Україні День пам'яток історії і культури і відзначати його щорічно 18 квітня. 

Україна – держава з багатовіковою історією та культурою. У кожному регіоні є свої визначні пам’ятки – перлини української землі. Це наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких з них і понині проводяться служби), багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів.

Одна з найближчих до нас визначна пам’ятка

– Острів Хортиця.

Острів Хортиця є найбільшим островом на Дніпрі з унікальним природним та історичним комплексом, пов'язаним з історією українського козацтва. Він розташований в межах сучасного міста Запоріжжя, в Каховському водосховищі; простягається на більш ніж 12 км. На острові є дубові гаї, ялинові ліси, луки та степи. Хортиця – національний заповідник, ідеальне місце для Музею історії запорозького козацтва, в якому зберігаються експонати з часів кам’яного віку і до ХХ ст. Про славну козацьку історію нагадують відтворене козацьке поселення, театралізовані дійства, музей тощо.

Дніпровська Гідроелектростанція – Запоріжжя-

На власні очі треба побачити унікальну гідротехнічну споруду, першу гідроелектростанцію колишнього Радянського Союзу і одну з найбільших у Європі – Дніпровську ГЕС. Ця грандіозна пам’ятка розташована на мальовничому березі Дніпра. Збудована ледь не століття тому, Дніпровська ГЕС і зараз успішно виконує своє призначення – забезпечує світлом та теплом значну частину мешканців України та вітчизняних підприємств. Краєвид із ДніпроГЕСу на околиці, на ріку, на Хортицю, без перебільшення, вражає кожного, хто тут побував. Що таке Дніпровська ГЕС Дніпровська ГЕС, або ДніпроГЕС, є п'ятим ступенем нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі. Вона утворює найстаріше на ріці водосховище. 

Історія Будівництво Дніпровської ГЕС почалося 1927 року. Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів. Через 12 років стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції. В липні 1932 року вийшов на маршрут перший трамвай через новозбудовану греблю, тоді ж здійснили перший після ліквідації порогів рейс із Києва до Херсона. Війна і підрив ДніпроГЕСу У період наступу фашистських військ у серпні 1941 року греблю Дніпровської ГЕС у Запоріжжі підірвали працівники НКВС. Після вибуху 20 тонн толу (за іншими даними – амоналу) виникла пробоїна завдовжки близько 150 метрів. Через неї ринула вниз багатометрова хвиля, яка спричинила руйнування і загибель людей у береговій зоні. Від великої води постраждали і німецькі війська, і червоноармійці, що здійснювали переправу через Дніпро, а також  мешканці острова Хортиця та довколишніх місць. Німецьке командування оцінило свої втрати у живій силі в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільних приблизні: від 20 до 120 тисяч осіб. Пізніше стало відомо, що вибух на ДніпроГЕСі був спланований ще на початку серпня і схвалений Сталіним. Командування підривників, що виконували спецзавдання, не повідомило про операцію ні місцеве населення, ані військове керівництво. Після захоплення Запоріжжя вермахтом німці відновили зруйновану частину греблі. 

Коли ситуація на фронті кардинально змінилася, перед відступом вони почали готувати ДніпроГЕС до руйнування. Для цього було завезено понад 200 тонн вибухівки і десятки авіабомб. Бомби укладали безпосередньо в турбіни. У військових мемуарах є згадки про те, що німці планували висадити в повітря всю греблю, але була зруйнована лише її частина. Після війни греблю відновили, а 1972 року розпочали будівництво другої черги Дніпровської ГЕС. 

На повну потужність вона вийшла через 9 років.

Історико- археологічний заповідник 

«Камяна могила» - Мирне

У долині річки Молочної розташований історико-археологічний заповідник «Кам'яна могила». Здалеку він нагадує жовтий острів, утворений із величезних кам'яних брил 12 метрів заввишки. Мільйони років тому ця місцевість була дном Сарматського моря. Коли воно висохло, на цьому місці утворилася пустеля. З'явилися червоно-бурі глини, до складу яких входили залізо і марганець. Танення льодовика спричинило виникнення різних величезних вимивин. З'явився острів, із якого пізніше утворився пагорб. Під дією води, сонця, повітря пагорб розколовся на тисячі кам'яних брил, що утворили різні проходи, гроти, печери. Протягом тисячоліть ці печери слугували для різних племен своєрідним храмом, де вони поклонялися своїм богам, здійснювали обряди. Про це свідчать знайдені археологами жертовники та збережені наскельні малюнки, які дослідники відносять до кам'яного віку, пізнього палеоліту, епохи бронзи та середньовіччя. Загалом на території заповідника є 86 місць, де зафіксовані такі зображення. В основному їх протирали гострим каменем, на деякі наносили шари чорної або червоної мінеральної фарби. У цьому заповіднику в печері Відьмака можна побачити навіть зображення мамонтів та первісних людей. 


Не менш дивовижний Херсонес
Херсонес був давньогрецькою колонією, заснованою приблизно 2500 років тому в південно-західній частині Криму, відомій як Таврія. Стародавнє місто лежить на березі Чорного моря, біля Севастополя. Його також називають «Українська Помпея». Це місто-держава мало довге життя, і його історія є частиною історії Древньої Греції, Древнього Риму та Візантії. В кінці ХІУ ст. навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля. Херсонес та його округа насичені пам’ятками (елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, вулиці тощо), які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на цій території та є надбанням світової цивілізації.

Києво-Печерська лавра  , м. Київ

Православниймонастирський комплексодин із найбільших християнських центрів-святинь країни. Визначна пам'ятка історії та архітектури.

Заснований 1051 року як печерний монастир за межами Києва. У середньовіччі був оплотом грецького православ'я на Русі, центром опозиції світській владі (руським та литовським князям) та вестернізації1592 року отримав ставропігіюКонстантинопольського патріарха1688 року став лаврою.

 У ранньому новому часі перетворився на центр паломництваправославних з усієї Російської імперії.

1994 року разом із Софійським собором внесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.


Ці історичні пам'ятки лише початок величезного різноманітного скарбу Української нації, частка державного реєстру національного культурного надбання.

Державний реєстр національного культурного надбання — список пам'яток археології, архітектури й містобудування, історичних, документальних й інших об'єктів, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки України.


Державний реєстр нерухомих пам'яток Українимістить перелік об'єктів культурної спадщини, які офіційно беруться державою під охорону. Такі об'єкти визначаються незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності. Після внесення до реєстру об'єкти культурної спадщини набувають статусу пам'яток.

Світова спадщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage) — видатні культурні та природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО. Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні.

Становлення України як незалежної держави покладає на неї особливу відповідальністьза долю історичних та культурних реліквій, що знаходяться на її території і є невід’ємною частиною світової історико-культурної спадщини.

Питання збереження пам’яток історії та культури регулюється Конституцією України, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Дорогі студенти, щиро вітаємо вас з Днем пам’яток історії та культури України і Міжнародним днем пам’яток та визначних місць.

Україна багата історико-культурною спадщиною.  Отже нам всім треба зберегти надбання минулого, відновити втрачене та передати неоціненні здобутки майбутнім поколінням – висока і благородна місія. Байдужість до духовного розвитку нації, зневага до культурної спадщини призводить до непоправних втрат в усіх сферах суспільного життя.




УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВСП «МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТАВРІЙСЬКОГО 

ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»


Бесіда на тему:

« Заповідники і національні парки»


Заповідання, як метод територіальної охорони природи, на сьогодні залишається головною гарантією збереження генофонду живої природи, унікальних природних екосистем, ландшафтів і є складовою системи забезпечення конституційного права людини на безпечне довкілля.

Взагалі, заповідання, як метод територіальної охорони природи, на сьогодні залишається головною гарантією збереження генофонду живої природи, унікальних природних екосистем, ландшафтів і є складовою системи забезпечення конституційного права людини на безпечне довкілля.

 Сучасна мережа природно-заповідних об’єктів  сформувалась внаслідок праці багатьох поколінь природоохоронців і відіграє важливу роль у вирішенні проблем збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, підтримці екологічної рівноваги у природі, формуванні світоглядних орієнтирів людини, спільнот, суспільства.

 

Перший заповідник на території сучасної України був створений у 1886 році українським природознавцем Володимиром Дідушицьким. Це, до речі, був і перший заповідник в Європі, який являв собою природний резерват площею 22,4 га поблизу с. Пеняки (нині Бродівський район Львівської області) та одержав назву «Пам’ятка Пеняцька».

Найдавнішим видом заповідання на території України є сакральне, в основі якого – поклонiння святим мiсцям та таїнствам природи. При цьому дика природа визнається священною, їй поклоняються та захищають через її зв’язок з Божеством. Сакральне заповiдання здiйснюється без втручання державних iнституцiй. Залишки такої народної охорони природи трапляються на територiї України й донинi у виглядi святих джерел, дерев та скель (валунiв), у Захiднiй Українi та в Криму – у виглядi священних гiр, печер i гаїв. Ресурсний пiдхiд також є одним з найважливіших напрямiв заповiдання, але він почав розвиватися трохи пiзнiше. Вiдповiдно до нього дику природу розглядають винятково як засiб для досягнення людиною власних цiлей, а прiоритетними визнають господарськi цiнностi природи, наприклад, вiдтворення мисливських видiв тварин для полювання, вирощування лiсу для одержання максимальної продукцiї. Такий вид заповiдання був поширений у часи Київської Русi й пiзнiше. Ресурсний пiдхiд у заповiданнi мав один з пiкiв свого розвитку на територiї України у 50–60-х роках 20 століття у зв’язку з масовою органiзацiєю мисливських i рибогосподарських заказникiв. 


Розглянемо детально  за прикладом  сучасної мережі природно-заповідних об’єктів Львівщини, яка сформувалась внаслідок праці багатьох поколінь природоохоронців і відіграє важливу роль у вирішенні проблем збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, підтримці екологічної рівноваги у природі, формуванні світоглядних орієнтирів людини, спільнот, суспільства.

      На території цієї області функціонує 357 об’єктів природно-заповідного фонду, загальною площею понад 158 тис га, що складає 7,2% від загальної площі області. Найбільшу площу в структурі природно-заповідного фонду області займають національні природні парки Сколівські Бескиди, Яворівський і «Північне Поділля», загальною площєю 58,3505 тис га, регіональні ландшафтні парки – 56,2889 тис га та заказники – 31,07212 тис га. Щодо кількості заповідних об’єктів у різних категоріях заповідання, то найбільше на території області знаходиться пам’яток природи – 188 об’єктів (2830,24 га), парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 62 (905,37 га) та заповідних урочищ – 48 об’єктів (6502,40 га).

В 2016 році з ініціативи департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації, в рамках реалізації Регіональної програми розвитку заповідної справи у Львівській області на 2009 – 2020 роки, рішенням Львівської обласної ради створено ландшафтний заказник місцевого значення “Журавлиний”, комплексну пам’ятку природи місцевого значення «Під Парашкою» та комплексну пам’ятку природи місцевого значення «Козій» і ботанічну пам’ятку природи місцевого значення «Свідок історії».

У рамках реалізації Регіональної програми розвитку заповідної справи у Львівській області на 2020 рік в області ведеться робота зі створення національного природного парку «Бойківщина» у Карпатському регіоні на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Пікуй» (найвища в межах області вершина висотою 1406 м над р.м.), загальнозоологічного заказника «Либохорівський», регіонального ландшафтного парку «Надсянський» (який є складовою першого в світі міжнародного українсько-польсько-словацького резервату біосфери «Східні Карпати»)

Але це лише   частина заповідників та національних парків України, які розвиваються, вивчаються всі умови вдосконалення та збереження найціннішого скарбу нашої країни.


Розвиток природно-заповідного фонду України 


Актуальні проблеми . Світова і національна природоохоронна практика свідчить, що гарантією забезпечення збалансованого землекористування, збереження унікальних і типових природних ландшафтів та скорочення темпів втрати біорізноманіття є створення науково обґрунтованої мережі природоохоронних територій як базового елементу екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку окремих регіонів і всієї країни.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю наукового обґрунтування ролі і місця установ природно-заповідного фонду у розвитку сучасного рекреаційного господарства, а також необхідністю пошуку механізмів та інструментів забезпечення ефективного екологобезпечного використання рекреаційних ресурсів об’єктів природно-заповідного фонду.

Аналіз останніх джерел досліджень і публікацій. Проблематика еколого-економічного регулювання процесів функціонування і розвитку природно-заповідних територій перебуває у полі зору багатьох учених-економістів, зокрема, формування розвитку заповідних територій стали предметом досліджень таких фахівців, як В.Борейко , В.Горлачук , М.Гродзинський , О.Деркач , О. Коваленко, та ін., в яких обґрунтовано, що національна конкурентоспроможність є підставою активного розвитку заповідної справи. Вчені дослідили тісну взаємозалежність між станом природного довкілля та соціально-економічним розвитком суспільства, якістю життя населення.

Але неможливо вирішити дане питання без детального аналізу сучасного стану заповідників та національних природних парків України, що дасть можливість обґрунтувати практичні рекомендації здійснення рекреаційної діяльності на природоохоронних територіях і впровадження механізмів стратегічного управління, спрямованих на підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів.

Метою роботи фахівців є дослідження оцінки стану діяльності територій природно-заповідного фонду України, що дозволить визначити параметри оптимізації еколого-економічної структури та напрями удосконалення рекреаційного використання ресурсів природно-заповідного фонду.


На території сучасної України функціонує 42національних природних парків, 18 природних та 4 біосферних заповідників.

Усі національні природні парки були утворені після 1980 року. Найбільшим серед них є Національний природний парк «Подільські Товтри», найстарішим – Карпатський національний природний парк .


Найстарішими серед заповідників є Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, утворений у 1898 році; Кримський природний заповідник та Канівський природний заповідник Київського університету ім. Тараса Шевченка, утворені у 1923 році, а також Чорноморський біосферний заповідник, утворений у 1927 році .


Найбільшими серед природних заповідників є Кримський природний заповідник, Рівненський природний заповідник та Природний заповідник «Древлянський».

Біосферні заповідники усі мають значні площі: більше 30,0 тис. га.

Загальна характеристика найбільших національних  

природних парків України 

Назва парку 

Рік утворення

Площа природно-заповідного фонду, га

Кількість 

рослинних угруповань, занесених 

до Зеленої книги 

України, од.

Кількість видів рослин, 

занесених до Червоної книги України, од.

Кількість видів тварин, 

занесених до Червоної книги України, од.

Карпатський національний природний парк

1980

50495,0

20

94

65

Шацький національний природний парк

1984

48977,0

16

42

70

Національний природній парк «Синевир»

1989

43000,0

19

53

44

Азово-Сиваський національний природний парк

1993

52154,0

5

7

37

Національний природний парк «Подільські Товтри»

1996

261316,0

11

Національний природний парк «Святі Гори»

1997

40448,0

16

56

91

Національний природній парк Ужанський

1999

39159,3

8

78

86

Національний природний парк «Сколівські бескиди»

1999

35261,0

9

40

53

Національний природний парк «Гуцульщина»

2002

32271,0

20

76

83

Мезинський національний природний парк

2006

31035,2

8

17

82

Національний природний парк «Прип’ять-Стохід»

2007

39315,5

5

38

38

Національний природний парк «Білобережжя Святослава»

2009

35223,1

2

17

88

Приазовский національний природний парк

2010

78126,9




 
          Сучасний вид заповiдання для збереження залишкiв природи (окремих природних комплексiв чи їхніх частин), який уже можна назвати класичним, почав формуватися з кiнця 20-х років 20 столiття (створювалися першi заповідники та пам’ятки природи) i набуває значного розвитку з 80-х років з організацією різних типів заказників і національних природних парків.

Класичне заповiдання сформувалося на противагу iндустрiалiзацiї держави, коли зi стрiмким розвитком сiльськогосподарської технiки та технологiй відбувалося швидке розширення площi орних земель, мiста перетворювалися на великi технополiси. Вченi побачили загрозу всiй природi, яка є основою життя, тому, знищуючи її, ми втрачаємо сам базис iснування людини.

У 1992 році вперше була сформована чiтка правова база заповiдання у виглядi Закону України «Про природно-заповiдний фонд України». У преамбулi Закону записано: «Природно-заповiдний фонд становлять дiлянки сушi i водного простору, природнi комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреацiйну та iншу цiннiсть i видiленi з метою збереження природної рiзноманiтностi ландшафтiв, генофонду тваринного i рослинного свiту, пiдтримання загального екологiчного балансу та забезпечення фонового монiторингу навколишнього природного середовища». 

Велике значення для розвитку заповiдної справи в Українi мала пiдготовка двох видань Червоної книги України, статус якої у 2002 роцi пiдвищено до рiвня Закону України «Про Червону книгу України». Відповідно до Закону види рослин і тварин, занесенi до цiєї книги, рослиннi угруповання Зеленої книги України, а також види рослин i тварин i типи природних середовищ з Червоних перелiкiв чинних для України мiжнародних конвенцiй визнано прiоритетами під час заповiдання та здiйснення природоохоронної дiяльностi у межах ПЗФ.


 Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство екології та природних ресурсів України.

1 грудня 2008 року Президент України видав Указ № 1129/2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів». У 2009 році було значно розширено межi територiй і створено нові нацiональні природні парки та iнші природно-заповiдні об’єкти. 18 серпня 2009 року Президент України підписав Указ «Про день працівника природно-заповідної справи», який щороку відзначають 7 липня.


Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фонду України. В них дозволено вільний доступ туристів. В Україні станом на 2011 рік налічується 40 національних природних парків загальною площею більше 10000 км² (1,8 % території), які розташовані у 12 з 24 областей і Автономній Республіці Крим. 


Неймовірна природа — гордість нашої країни 

Україна — країна різних ландшафтів: від гір до моря, від полонин до степів. Тому не дивно, що тут так багато дивовижних і різних між собою парків. Нам є чим пишатися і є, де насолодитися природою

Україна — це країнатисячі мальовничих та загадкових куточків, які можна знайти всюди. Багато з них мають свою історію і сповнені містичних загадок, всі ці місця мають для країни велику національну цінність.

Заповідники та національні природні парки в основному доповнюють характеристику унікальної української природи і значною мірою призначені для рекреації і знайомства жителів країни з її видатною природною спадщиною.